Одинадцять жителів Чернігівщини повернулися додому у межах чергового обміну військовополоненими, який відбувся 2 жовтня. В цей день додому повернулося 185 військових та 20 цивільних.

Зараз про виживання й катування в російському полоні Євген Шибалов дописує книгу. У російському полоні його вважали агентом західних спецслужб, бо до війни він працював у міжнародній організації. Тому до українського захисника застосовували особливо важкі тортури.

Для Дмитра Андрющенка з позивним «Дипломат» війна триває майже 11 років і закінчиться тоді, коли з російського полону повернеться останній полонений.

«Я чекаю всіх і кожного окремо. Вони всі – мої діти», – так каже про військовополонених азовців Тетяна «Хрещена» Теплюк, яка сама пройшла крізь пекло російського полону.

Бійця полку «Азов» Владислава Жайворонка вже збиралися класти у чорний пакет, але військова медикиня Ніна не дозволила.

Глухе невеличке цегляне приміщення. В’язень намагається викарабкатися звідси, але куди і як? Адже «кімната» зовсім без вікон і… дверей. І раптом десь у верхньому куточку вироїлися промені світла. Мить – і арештант уже там, біля отвору, в надії якомога швидше вибратися звідси. Та як тільки він опинився біля самісінького просвіту, світлове віконце, як йому здавалося, було ось-ось поруч, гінко зникло…

Бойова медикиня, доброволець батальйону «Айдар», а згодом – військовий медик 128 батальйону Тетяна Борисенко, відома для більшості як «Мама Таня», пройшла Майдан, війну та жахливий місяць полону у 2014 році. Пережила тортури та катування, але залишилася незламною. А коли почалося широкомасштабне вторгнення, «Мама Таня» знову стала на захист своєї країни. Ця жінка – не просто бойовий медик, вона – уособлення всієї України, її сили, міці, мужності та витримки.

29 вересня з російського полону вдалося звільнити шістьох людей: чотирьох морпіхів та двох цивільних. Серед них і жителька села Новий Биків Новобасанської територіальної громади, вчителька математики і інформатики Вікторія Андруша, яка потрапила в полон в кінці березня через свою проукраїнську позицію і за допомогу українським військовим.

Їхні руки та ноги росіяни туго зв’язали шпагатом, а очі пов’язали ганчіркою й силоміць поставили на коліна перед виритою могилою. Перший постріл влучив у голову молодшому братові – він скотився одразу у вириту яму. Потім поцілили в голову старшому, й після цього вистрелили в обличчя середньому. Один із них врятувався…