Радониця, Діди, Проводи, Гробки... Називали їх по-різному – ці кладовищенські дні поминання та вшанування пам’яті предків. Насправді Радониця тримається дня, який є дев’ятим по Великодню, – тобто вівторка. Проте парафіяльні священники, маючи в підпорядкуванні кілька сіл із відповідними кладовищами, а часто й не одним, фізично не могли встигнути відслужити в усіх громадах за один день. Саме тому в одних селах Діди відзначали в понеділок, а в інших – у вівторок. У своїй основі Радониця бере початок ще із часів язичництва, поступово трансформуючись під впливом християнства. Спираючись на розповіді старожилів та власні спостереження, спробую проаналізувати, як відзначали Діди у моєму селі протягом останнього понад століття.

Українська народна пісня, яку складали наші предки протягом багатьох століть, ще й досі дзвенить у маленьких селах.

За минулий тиждень на Чернігівщині двічі надходило повідомлення про можливе мінування з різних населених пунктів області. Першим «замінували» приміщення селищної ради в Михайло-Коцюбинській ОТГ, потім надійшло повідомлення про мінування автобусної зупинки в Носівському районі.