До того, як вони опинилися в Німеччині, було все: навчання в Київському цирковому училищі, де вони зустрілися. Перші поразки та перші вдалі спроби. До Діани Юрій виступав сам – на мотоциклі, який і сконструював власноруч. Удвох вони зробили власний номер: він катається собі на цьому великому колесі, що дещо нагадує велосипед, тримаючи її на витягнутих руках. А вона витворяє там, угорі, всілякі пластично-акробатичні неймовірно красиві речі. Композиція називалася «Адажіо на мотоциклі».

До Київського цирку їх не прийняли (туди неохоче беруть молодих, невідомих артистів), там вирішили, що все це – нецікаво… Тоді Юра та Діана почали виступати у нічних клубах. Іноді за ніч набиралося по три (!) таких виступи, то вони під ранок буквально падали від утоми в ліжко та спали ледь не до вечора. А потім – усе повторювалося… Збирали гроші на Німеччину. І таки зібрали!

Відомий цирковий німецький режисер, переглянувши їхній номер, сказав, що в історії світового цирку такого ще не було. Тоді вони продемонстрували метру все, що вигадали свого часу у порожній студентській аудиторії, і він узяв їх до свого прекрасного цирку.

Зустрічалися з прославленим клоуном Олегом Поповим, який також тривалий час працював за кордоном.

Це був дуже теплий, добрий, талановитий, сонячний чоловік, – каже Юра. – Його любили і продовжують любити у багатьох країнах світу.

Тепер їм аплодують і Європа, і Америка, і далека Австралія. З усіх міжнародних фестивалів вони повертаються завжди з медалями та іншими почесними нагородами. Обоє вони – такі невимушені та прості, уособлення абсолютної європейської свободи, незалежності, хоча їх і торкнулася ця велична і примхлива пані – Слава.

Вони доброзичливо розповідають, що в Західній Європі всі і великі, і маленькі містечка – дуже чистенькі, там кожна травинка, хвіртка, тротуар – аж виблискують…

Юрій та Діана ненавидять лінощі в собі та інших, «сліпий», недолугий бюрократизм, рабське примирення з обставинами. Вони шанують тих, хто намагається переінакшити, покращити своє життя, долаючи всі труднощі.

Вони щиро розповідають про злидні в Китаї, які їх так вжахнули. Про столичний артистичний бомонд, де вистачає всього: невинних витівок та цікавих інтриг. Про грандіозні музеї, і досить дивні казино та кегельбани…

При цьому вони так дотепно жартують одне над одним, мило та весело дискутують, говорячи одночасно. Обоє люблять різних домашніх тваринок, музику і квіти, шашлики та пельмені, які готує за своїм особливим рецептом Юрина мама. Вони мріють про власний дім, котрий можна прикрасити всілякими гарними, кумедними цяцьками, дорогими серцю речами, де можна порозставляти книги…

Діана не любить носити сукні та спідниці, однак із задоволенням куховарить, хоча намагається обмежувати себе в їжі – її вага не повинна перевищувати сорок кілограмів! Для Юри дорогий швейцарський годинник та стильні шкіряні штани, куплені в розкішному шопі, – виключно зовнішні атрибути, які нічого не змінюють ні в його душі, ні у свідомості…

Вони не змогли б жити ні у Генуї, ні в Мадриді, – туди приїздять працювати. А чому б і ні?! Адже там дуже люблять цирк і платять за талант справжню ціну. Вони милувалися і мальовничими водограями Швейцарії, і неймовірною іспанською коридою, але завжди їх тягне додому… Тут так солодко спиться, тут добре відпочивати від репетицій, гастролей, готелів… Осінній аромат пряного базиліку (Юрина мама вирощує його на дачі і привозить додому цілими жмутами) – дорожчий за будь-які екзотичні пахощі…

А той, хто їх бачив на арені цирку чи на відео, неодмінно скаже вам, що у них – не просто цирковий номер, а вишуканий, чудовий шедевр мистецтва! Повільний, щемливо-хвилюючий політ. Душа ж завжди прагне відірватися від землі, де їй завдають болю, тому ми й літаємо уві сні…

Після чарівного Штутгарта їх дещо вражають наші неосвітлені вулиці, підступні ворожі обстріли… І вони щиро захоплюються нашою мужністю та звитягою, волею до Перемоги, подвижництвом, патріотизмом та справжнім героїзмом. Душею і серцем – вони завжди з нами, адже просто не можуть інакше, тому що – українці, представники великої вільної нації, яку ще ніхто й ніколи не зміг здолати! І вони скрізь зі щирою гордістю називають себе українцями, прославляючи таким чином свою Батьківщину та рідний край.

Вони літають наяву, обіймаючи одне одного. І там, угорі, немає нічого – ні нагород і титулів, ні неосвітлених вулиць, ні втоми… «Я тебе кохаю і без тебе не вцілію!» – ось що вони кажуть одне одному без слів… Хвиля накочується на гарячий пісок, пронизаний золотим світлом, обгортає його, забирає тепло, віддаючи свою свіжість, і затихає… Їх адажіо – це магія найпотаємніших почуттів, відкриття чужого щастя, релігія любові, у яку віриш нероздільно, якій молишся разом із ними.

Ось так щодня, на всіх широтах і паралелях, на німецькій, китайській, французькій землі українські чоловік і жінка дарують нам свій найкращий і найщиріший (не цирковий) витвір. Вони не грають, а знову й знову переживають щоразу, як уперше, історію великого Кохання. Їхня ніжність п’янко заполонює світ. Дивлячись на них, людям хочеться кохати!

Лілія ЧЕРНЕНКО