Прилуцька майстриня має нагороди і сертифікати з Міжнародної виставки Національної Академії педагогічних наук України, Всеукраїнської краєзнавчої експедиції «Моя Батьківщина – Україна» у номінації «Таємничий світ ляльки-мотанки», Всеукраїнських конкурсу творчих проектів «Код нації» і фестивалю «Наша лялька»…

Усіх грамот і дипломів неможливо перелічити, як і шанувальників, що захоплюються її творчими дивами…А ще вона була учасником телепроєкту «Вишита країна», в якому для телевізійної карти вишила на полотні автентичний узор, притаманний саме Чернігівській області…Відправила у Київ, її роботу доєднали до всієї карти, і ця карта з вишивками інших майстринь прикрашала новинні телеефіри.

Пані Оксана є співавтором методичного підручника «Учительські поради», якій вийшов у видавництві «Ранок», а ще написала разом з дітьми декілька серйозних дослідницьких робіт з історії мотанки та писанки, які визнані на Всеукраїнському рівні.

Свій предмет пані Оксана вважає найважливішим у шкільній програмі.

«І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь»

Оксана Анатоліївна за роки занять декоративно-прикладним мистецтвом опанувала і засвоїла багато нових і цікавих технік – вчилася по майстер-класах в Інтернеті (нині вже сама їх дає), в процесі спілкування з іншими українськими майстринями, прочитала про них в різних-книгах-посібниках…

Разом з дітьми вони роблять прекрасні картини, панно, обкладинки для зошитів і блокнотів, новорічні листівки в техніці айріс-фолдінг — це коли візерунки викладаються по спіралі і в центрі роботи – око (айріс). Знати іншу культуру – це цікаво і корисно, особливо тепер, коли всі кордони розмиті, впевнена педагог.

Вони шиють веселі килимки у техніці клаптикового шиття, роблять зі старих коробок від взуття скриньки і органайзери з неймовірно красивими узорами.

А ще вони наносять на пінопласт малюнок, скальпелем прорізають його (це японська техніка кінусайга), потім у ті прорізи вставляється тканина різного кольору – і малюнок оживає. Чи то ведмедик, чи то силуети рідного міста, чи то обличчя воїна, що захищає свою землю…

Пальчиками її підопічних (уроки праці відвідують і дівчатка, і хлопчики) створюються гілки дерев і метелики, квіти і страуси, зіркове небо і комети…Картини виходять астрально-космічні, вишукані. В них об’єднується реальне і неземне, трава і небо, земля і космос…

З яким захопленням діти різного віку творять ці чудеса на уроках і в позаурочний час, як насолоджуються процесом спілкування з тканинами, кольоровим папером, корою і осіннім листям, зі звичайними ґудзиками. З якою любов’ю вони створюють із клаптиків бабусиних хусток дивовижних птахів і запускають їх у небо!

Але ж найголовнішим своїм завданням Оксана Анатоліївна вважає не дати зникнути старовинним українським видам декоративно-ужиткового мистецтва – виготовленню мотанок, створенню власними руками писанок, вишиванню хрестикам і гладдю, в’язанню мережив гачком…

У її майстерні янголи літають…

У родині пані Оксани і бабуся, і мама вишивали картини хрестиком, плели гачком мережива. Багато домотканих рушників з мереживними вставками-прошвами родина подарувала храмам, у музей етносадиби в селі Маціївка, який заснувала її колега по гімназії, знана пасічниця Тетяна Жилкина.

Пані Оксана згадує, як з шести років їй нестерпно хотілося навчитися в'язати, бо вона виросла в будинку приватного сектора, серед бабусь і жінок, які частенько сиділи на ганку зі спицями у руках. Тато нарешті змилувався і нагострив їй…дві звичайні спиці з велосипеду, і вона почала в'язати.

В гардеробі Оксани повно светрів, шалів, кардиганів і шапочок, вив’язаних гачком і спицями, повно вишитих платтів і сорочок, скатертини, розшиті незабудками, мереживні серветки, від яких стискається серце за дитинством і мамою… Цьому вона вчить і своїх учнів.

Її найулюбленіші свята, зізнається Оксана,– це Великдень і Новий рік. У ці святкові дні майстриню завжди запрошують з її декоративними дивами на виставки, в бібліотеку. Своїми оригінальними новими виробами вони прикрашають вестибюль рідного ліцею. Зачаровує їх Великоднє дерево, прикрашене писанками, зробленими в різних техніках! Писанки неймовірної краси, вони елегантні, витончені, яскраві і незвичні…

У майстерні я побачила справжній (правда, мініатюрний) Різдвяний вертеп, в якому було все: печера, колиска Немовляти, Янгол з мережива у небі над печерою, пальчикові фігурки Марії і Йосифа, волхви з дарами…Просто ювелірна робота, яка дивує майстерністю і реалізмом!

Для минулого свята Нового року вони прикрасили ялинку саморобними патріотичними іграшками. З верхніх частин пляшок з-під мінеральної води вони зробили чудових янголиків і дзвони, з нижніх частин – сніжинки…Ялинкові кульки вони загорнули у тканини кольорів нашого прапору.

Це особливо важливо, вважає пані Оксана, в роки війни: ці речі підтримують віру в країну, підіймають дух і дорослих, і дітей.

У ліцеї проводяться благодійні ярмарки по збору коштів для ЗСУ, старшокласники разом з викладачами в міру своїх можливостей і часу плетуть сітки, а учні пані Оксани виготовили вже безліч оригінальних жовто-блакитних сердечок і янголів, невеличкі підкови на щастя, які прямують у посилках на фронт, зігрівають і захищають там наших воїнів…

Лялька-мотанка – міст між минулим і майбутнім

– Українська народна іграшка має надзвичайно багату історію, – говорить пані Оксана. – Мотанка поєднала в собі все: життя та побут народу, звичаї та традиції, обряди та ритуали.

Вона розповідає мені про ляльку «Параскеву П'ятницю», яка спрадавна вважається покровителькою жінок і жіночої праці, хранителькою сімейного благополуччя і щастя;про «Коляду» і про те, що її обов'язковими атрибутами є мішечки з сіллю і зерном, а також віник. Зерно – щоб рік був ситим. А сіль і віник – щоб відганяти від порога будинку всі напасті і зло. Про «Пасхальну» («Великодню, або голубку»), яка виконується в червоному кольорі – символі любові. Вона з секретом, тому що ховає під спідничкою писанку. А ще познайомила мене з «Кубишкою-травницею» – народною аромалялькою. Її набивали ароматними травами і ставили в хаті для смачного запаху…

Одна з останніх створених майстринею ляльок – ростова Лялька–Благодать, яка молиться, піднявши руки до неба, а ще – лялька Долі…Для музею‐етносадиби у Маціївці вона виготовила декілька мотанок маленького і середнього розміру і велику Ляльку Бажань – на її фартуху є кишеньки, в які можна покласти записочки з бажаннями, і вони обов’язково справдяться!

Ляльку-мотанку, за стародавнім правилом, потрібно робити лише шляхом намотування ниток, вплітаючи сухі трави, квіти, зерна. Без голки і ножиць.

Особисто сама майстриня виготовила до 100 ляльок – і маленьких, і середнього розміру, і ростових ляльок (на зріст людини).

Ляльки, зроблені власноруч, впевнена майстриня, несуть у собі потужний заряд духовної історії роду, і їх зовсім не можна порівняти з сучасними масовими барбі з пластику.

Коли вона працює з дітьми над мотанками, то бачить, як збільшується їх інтерес до національних традицій, до духовної глибини звичаїв, традицій роду. Вони стають спокійнішими, більш розсудливими і їх очі аж світяться.

Мистецтво виготовлення ляльки-мотанки несе у собі естетичну цінність витвору мистецтва і сакральнуцінність оберега:

– Лялька-мотанка – яскравий архетип Жінки, життєвої сили та любові до роду і всього сущого, вона – міст між минулим і майбутнім. Лялькарство – одне з моїх найголовніших улюблених захоплень. Відроджуючи традицію ляльки-мотанки, ми відроджуємо прадавню духовну культуру нашої землі та залишаємо її для майбутніх поколінь…

Писанка – витончений символ Пасхального свята

Героїня мого матеріалу впевнена, що Писанка — абсолютно унікальний витвір людського генію і що в усьому народному мистецтві немає такого предмету, який би увібрав у себе стільки образно-символічного змісту.

Знайомство з різноманіттям писанок – напевно, найяскравіша і значуща подія в її житті:

– Я по-справжньому захворіла писанкою вперше, відвідавши з батьками VII Всеукраїнський Фестиваль Писанки у квітні 2017 року в історичному центрі Києва… І донині мене не відпускає її загадковість, глибина, сила закладена поколіннями наших предків в ці малюнки автентичного народного розпису.

Вона почала навчатися техніці розпису, досліджувати історію цього самобутнього виду декоративно-прикладного мистецтва, символіку, орнамент і кольори української писанки, особливості виготовлення писанок в Україні та на Чернігівщині:

– Кожна писанка – це ж ніби маленький світ! Тут і небо із зорями, і вода з рибами, і дерево життя з птахами, і засіяне поле, і церкви… Декоративний розпис українських писанок поряд з іншими видами народного мистецтва — це наше надбання і гордість, безцінна духовна спадщина.

Вона володіє всіма можливими техніками розпису, вже виготовила величезну кількість писанок для подарунків і сувенірів, для фестивалів і виставок. На виставці Великдень-2025 у центральній міській бібліотеці імені Любові Забашти вона представила до 100 штук писанок, виконаних різною технікою і провела цікав енний майстер-клас.

Дерев’яні, бісерні, виготовлені за допомогою квілінгу з узорами з кольорового паперу, джутові, вишиті, розписані воском…

Це така магія, такий дотик до таємниці, які, мабуть, не під силу будь-кому. Щоб зрозуміти, чому і чим так манить до себе ця тендітна загадкова писанка, вона говорить:

– А Ви просто візьміть у руки біле яйце, зігрійте його в руках, розтопіть над свічкою віск і почніть виводити перші лінії, що ділять яйце на кілька частин – невеликих світів, які за Вашим бажанням будуть скоро заселені. І відчуйте, що народжується у Вашій душі, коли на абсолютно чистому і білому полі з'являються прості, але вічні знаки. І коли писанка, вмита полум'ям свічки, народиться в Ваших руках, стане зрозуміло, чому ми пишемо і пишемо писанки, і не можемо відірватися. Мудрі люди кажуть: «У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки».

* * *

Романтична, емоційна, завжди піднесена…Вчителька, волонтерка, художниця, майстриня.

Її навчальний клас давно став художньою майстернею, домівка перетворилася на музей… Щодня вона займається своєю улюбленою справою, яка стала справою її життя. Щодня вона творить дива, прославляючи красу і велич рідної землі, бо в неї велика українська душа, золоті руки і розумна голова. Вона щедро ділиться цими дивами з учнями, з усіма нами, з Прилуками і Києвом, з усією країною…

І поки світ повільно сходить з розуму, вона робить свої ляльки-мотанки і майструє жовто-блакитних янголів. І має рацію.

Лілія ЧЕРНЕНКО