«Той, що по життю з піснею крокує, той ніколи і ніде не пропаде». Ці слова з пісні, що була популярною у певні часи, – неначе про артистку Носівського МБК Галину Коротку, яка зайшла у кабінет (творчу кімнату) директора, режисера і сценариста, поета і артиста, майстра епатажу Вячеслава Ворошилова.

Іван Любиш-Кірдей – фотограф, оператор, воєнний кореспондент Reuters, цьогорічний лауреат Премії імені Георгія Ґонґадзе. Один із тих, хто документує війну, не ховаючись за об’єктивом, а стоячи на передовій.

Бізнесмен, активіст Майдану, доброволець, розвідник ГУР МО – Сергій «Степ» Васильчук. Людина, яка не шукала слави, але залишила по собі пам’ять, сильнішу за неї. Нині сквер у столиці названо на його честь.

Руслан Боровик у пам’яті своїх побратимів назавжди лишиться незламним патріотом. Сильним, сміливим кіборгом, який постійно підставляв своє плече, прикривав і готовий був боротися до останнього, навіть лежачи з кульовим пораненням. Та мало хто знає, як цей сильний духом, мужній чоловік їздив із візочком на роботу, з особливою любов’ю обирав для своїх донечок наймодніші сукні, а вечорами грався з ляльками, у лікарню чи перукарню... Як варив найсмачніший у світі борщ. І любив фотографувати мальовничу природу.

Жінка – окрема планета у Всесвіті. Вона невидимими ниточками зв’язана з іншими жителями своєї власної планети: у неї стільки справ і турбот, обов’язків щодо тих, хто поруч! У жінки так багато місій на Землі – Божественних і буденних, піднесених і простих, часто непомітних, але таких важливих... І вона чудово справляється з ними, інакше вона не була б Жінкою…

Понад 60 тисяч жінок стоять сьогодні на захисті України, зокрема понад 42 тисячі з них долучилися до лав ЗСУ. Такі дані були нещодавно оприлюднені у Міністерстві оборони України. Сьогодні жінка може обіймати посади не тільки кухаря, юриста, а й артилеристки, снайперки, танкістки, медикині, служити в батальйоні аеророзвідки, виконувати, нарівні з чоловіками, складні бойові завдання.

Сповідь матері, яка піклувалася про двох чужих дітей, опублікована у газеті «Чернігівщина» від 18 липня, набула неочікуваного резонансу. Хоча імена персонажів змінені, не названо й село, в якому розвивалася історія опіки двох чужих дітей. Проте читачі газети впізнали в «замаскованих» персонажах своїх земляків. А днями до мене, автора публікації, приїхала свекруха, яка впізнала у «невдячній» прийомній дочці свою невісточку.

Відповідальна, прискіплива до деталей та дуже справедлива - так колеги відгукуються про поліцейську Анну Баранчук. Вона служить спеціалістом-криміналістом у відділенні поліції №2 (м. Бобровиця) Ніжинського райуправління поліції області. Анна Баранчук розповіла про свій професійний шлях.

Поліцейська Світлана Александренко працює старшим інспектором-черговим відділення поліції №1 (селище Короп) Новгород-Сіверського райвідділу. Світлана успішно поєднує службу в добових нарядах та турботу про сімох дітей, з яких п’ятеро були сиротами.

Від міста, де встав із потягу, і аж до свого села Василь доїхав на таксі. Всю дорогу мовчав, як не намагався таксист його розговорити. Дуже хотілося запалити цигарку і вдихати, вдихати дим від неї…