Військовослужбовиця Тетяна Кулик, позивний – Кобра. Вона не мріяла воювати. А от літати мріяла... І уявляла себе тільки пілотом. Піднятися б високо-високо над самими хмарами і відчути себе вільною пташкою, милуватися своєю рідною, єдиною Україною. Ця мрія нікуди не зникла. Просто ситуація кардинально змінилася. Почалася повномасштабна війна... Звісно, її б не призвали на службу, бо дівчина ж, і цивільна.

Максим Семенов – фізичний терапевт, який взимку 2022 року покинув улюблену роботу та пішов боронити країну, добровільно приєднавшись до Збройних сил України в перші дні повномасштабного вторгнення росіян. Чоловік у складі роти охорони Козелецького РТЦК пройшов чимало боїв на Чернігівщині, потім брав участь в обороні Бахмута, Кліщіївки та Андріївки. А під час контрнаступу на Запорізькому напрямку Максим отримав тяжкі поранення. Йому довелося пройти нелегкий та тривалий шлях відновлення. Після майже року реабілітації його списали з армії, і він знову повернувся до своїх пацієнтів. Тепер допомагає відновлюватися як цивільним, так і військовим.

Як парамедикиня Юлія «Куба» евакуює бійців та по рації рятує їм руки й ноги

«24 лютого, коли почалася широкомасштабна війна, ми з чоловіком без зайвих слів подивилися один одному в очі і в один голос сказали: «Ну що, йдемо воювати…» – згадує Вікторія з позивним «Сомік», яка у перший день вторгнення взяла до рук зброю, аби захищати свою країну від клятого ворога. Жінка жодного разу не пошкодувала про свій вибір. Хоча плани на життя у неї були зовсім інші.

«Я чекаю всіх і кожного окремо. Вони всі – мої діти», – так каже про військовополонених азовців Тетяна «Хрещена» Теплюк, яка сама пройшла крізь пекло російського полону.

Коли у 2014-ому році почалася війна на Сході України, Христина, яка рік прослужила в лавах Сил безпеки та оборони України, рвалася на фронт. На що почула тверде командирське «ні» з банальним аргументом: «Ти – жінка, а жінкам там не місце!» Тоді розлючена 20-річна дівчина вирішила зробити так, щоб їй більше не мали права відмовити.

На рахунку Ані з позивним «Лисичка» – сотні врятованих життів побратимів. Луганщина і Донеччина, Харківщина й Запоріжжя, Бахмут… Скрізь, де воювала 93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр», бойова медикиня дивилася у вічі смерті й перемагала в бою за життя, рятуючи тих, хто рятує Україну.

«Я готова вмерти за Україну, але я хочу жити за Україну», – каже 21-річна Оксана Рубаняк на псевдо «Ксена». Цей позивний їй дали побратими, які добре пам’ятають популярний американський серіал «Ксена: принцеса-воїн». Не дивно, адже дівчина нагадує головну героїню своєю витримкою та характером. Проте наша сучасниця пішла набагато далі. Вона не лише воює за свою країну, а й пише вірші з окопів, які є свідками фронтових подій.

Уродженець села Щаснівки Дмитро Дубок після закінчення школи обрав мирний фах, вступивши на навчання до Бобровицького коледжу, де вже протягом 132 років навчають хліборобській справі.

Бойова медикиня, доброволець батальйону «Айдар», а згодом – військовий медик 128 батальйону Тетяна Борисенко, відома для більшості як «Мама Таня», пройшла Майдан, війну та жахливий місяць полону у 2014 році. Пережила тортури та катування, але залишилася незламною. А коли почалося широкомасштабне вторгнення, «Мама Таня» знову стала на захист своєї країни. Ця жінка – не просто бойовий медик, вона – уособлення всієї України, її сили, міці, мужності та витримки.