На Великдень - 12 квітня 2026 року - учаснику бойових дій у Другій світовій війні, фронтовому інваліду першої групи, члену Національної спілки журналістів України, орденоносцю Григорію Йосиповичу Свиридову виповнилося сто три роки, з яких третину він присвятив роботі в Бобровицькій районній газеті.

Роки людські – то лиш цифра у паспорті, яка вказує на день твого народження… Зустрічалися у житті нерідко і тридцятилітні старці, і, щоправда, нечасто, люди, які зовсім «не дружать» зі своїми роками. Тобто здається, що його роки біжать собі окремо… а він живе так, як задумав! Ну й нехай собі біжать та й біжать! А він живе і живе собі на світі білому ще довго! Бо світ цей прихильний до нього, хоч і не балував все-таки. Траплялися ж і розчарування в людях, і руки опускалися, бо втрачав найрідніших… Усього-всього було, бо за спиною – цілих 90 років! Та все ж вистояв, ніколи не зрадив своїм принципам. Душа не обросла злістю, ненавистю. Він любить кожен день свого життя і цінує його! Це я про відому людину в Талалаївці, що на Прилуччині, колишнього директора місцевої середньої школи Івана Івановича Бурку, з яким і зустрілася напередодні його ювілею.

Колись директор Чернецької школи, що у Талалаївській громаді Прилуцького району, Григорій Варчак порадив за нагоди познайомитися із його односельцями (а родом Григорій Миколайович із Грицівки) – Наталкою Марківною та Іваном Юхимовичем Яреськами. Вони – найстарші люди у селі, живуть у парі понад 60 років.

У житті кожного з нас зустрічаються люди, які чимось особливим запам’ятовуються. Микола Михайлович Варьоха запам’ятався мені з тих часів, коли я, будучи завідувачкою відділу сільського господарства у районній газеті, не раз у нього як у агронома брала інтерв’ю. Запам’ятався тим, що завжди розказував, ніби з книжки читав. Ніколи не «віднікувався», мовляв, часу немає чи навіщо це треба. Ніколи не наголошував на своїй важливості як агронома, віддавав перевагу тим, хто безпосередньо сіє, обробляє, силосує, жнивує… Завжди чудово орієнтувався у виробничих показниках господарства, де працював на той час і вмів про це розповісти.

У 1941-му вона, разом із односельцями, копала окопи для оборонних позицій радянської армії. Залишилася одна-однісінька, і багато років не може самостійно пересуватися. Та завдяки добрим людям залишається жити у своїй хаті, бо тут і стіни рідні допомагають…

1 жовтня Ользі Андріївні Маляренко, яка проживає у Талалаївці, виповнилося 95 років! Дожити до такого віку мають щастя не так багато людей, а особливо у наш час – це справді феномен!

Цими днями жительці Кошівки Новобілоуської територіальної громади Ткаченко Вірі Іванівні виповнилося сто років від дня народження.

Такі люди, як Варвара Петрівна, – жива історія, по якій можна писати книги. У рідній Кинашівці їй довелося пережити «розкуркулення» батька, важку колгоспну працю за кусень хліба і трудодні, страшний Голодомор, війну й німецьку окупацію. Вона була десятою у великій сім’ї Корнія Козоріза і, попри свою хворобливість, розміняла вже одинадцятий десяток та діждалася праправнуків.

Щорічно 1 жовтня у світі відзначають Міжнародний день людей похилого віку з метою вшанування старшого покоління та сприяння вирішенню їхніх потреб.

Такі дані Головного управління статистики надані у прес-випуску До Міжнародного днялюдей похилого віку, який в усьому світі щорічно відзначається у перший день жовтня.