Удача цього тижня усміхнулася передплатнику «Чернігівщини» із Талалаївки Володимиру Опришку – нашому колезі, ветерану журналістики. У першому щотижневому розіграші серед передплатників на 1 півріччя 2026 року він виграв десяти кілограмовий мішок цукру.

Юлю Китенко знаю давно. Думаю, не помилюся, коли скажу, що саме із віршів починався її творчий шлях. Коли дівчинка ходила десь клас у шостий-сьомий, її тато заносив до редакції доньчині поезії. Щось із них опублікували, щось ні. Та пам’ятаю, що у тих дитячих віршах відчувалася не дитяча душа, а дорослої людини – чуттєва і глибока. Скоро дівчинка стала учасницею більшості концертів, які відбувалися у районному будинку культури, виступала як солістка від школи мистецтв, де навчалася. Стиль її виконання ніколи не можна було переплутати чи зрівняти із кимось іншим. Минали роки…

У чому секрет довголіття? Хтось буде переконувати, що для того, аби довго та продуктивно жити, треба щось особливе їсти, хтось – що треба щось пити… тільки без градусів! Ну і витворяти із своїм організмом щось таке, щоб йому хотілося довше жити!

Колись старі люди вчили нас вірити у прикмети. Одна із них така: коли жінка «дружить» із тістом, їй судилося прожити довгий і щасливий вік. Щодо щастя, то в кожного воно різне... Існувала давня традиція: весільний хліб у селі доручали випікати тільки тій жінці, яку односельці вважали щасливою у шлюбі. Звісно, не кожна щаслива жінка вміла пекти коровай, не кожна та, хто була майстринею випічки, була таки щасливою...

57-літнього Віктора Соляника із Талалаївки багато хто знає у селищі та і в навколишніх селах.

Як і заповідав їй син, весною Антоніна Петрівна насіяла навколо його могили чорнобривців. Вони квітнуть з початку літа… Тут вічна тиша і вічний спокій. І в те, що він, її син Олег, вже рік у тому спокої, ніяк не віриться.

Саме таким, без найменшого сумніву, є Володимир Семінько, родом із Липового Талалаївської громади, що на Прилуччині. Цього світлоокого, доброго і водночас дуже сильного молодого чоловіка пам’ятаю ще хлопчиком. Люди, незалежно від віку, мені запам’ятовуються поглядом. А очі людські – це єдиний орган, який залишається незмінним від народження і на все життя. У Володі вони волошково-ніжні – очі чоловіка, який майже все своє доросле життя на війні. Він вибрав цей шлях давно і не збирається із нього зійти аж до тих пір, доки й духу останнього загарбника не залишиться на рідній землі.

62-літня Ніна Борисівна САМОЗВОН із Корінецького, що на Талалаївщині – вчителька-пенсіонер. У це село приїхала за направленням після закінчення Сумського державного педінституту і залишилася тут на все життя.

5 кілометрів автодороги територіального значення «Обухове-Срібне» полагодили працівники ПСП «Лан», що на Талалаївщині.

Мар’яні Бабій із Липового на початку літа виповнилося всього 12 років. Восени вона почне навчання у 7-му класі місцевої школи. Якщо брати по роках, то ще зовсім дитина. У такому віці, діти, здебільшого, ще безтурботні.