Книги щасливі, коли їх читають. Вони не написані для того, щоб просто стояти на полицях – вони створені для того, щоб їх бережно брали у руки, читали, обговорювали, роздивлялися світлини, цитували щось з їхніх сторінок.

Кожне село на Прилуччині – якась особлива маленька країна, в якій люди не виживають, а живуть, незважаючи на війну. Роблять свої кропіткі щоденні справи, копають картоплю, консервують огірки. Створюють громадські об’єднання, допомагають ЗСУ, долучаються до збору коштів на потреби військовим, печуть смаколики для фронту. Моляться і доглядають за квітами. А інколи й навіть співають, бо без пісень – це не життя. Поки живі – співають…