Цього тижня поталанило ще одній шанувальниці «Чернігівщини» Надії Комлик із Талалаївки. Надія Василівна просто обожнює читати періодику. Як говорить, кожен випуск «Чернігівщини» чекає із нетерпінням: «Взявши газету до рук, відразу читаю короткі інформації і «вивчаю оком», що читатиму далі. Люблю розповіді про людей та їх долі. Завжди читаю про військових. Зберігаю газети ще і тому, що там багато порад господарю. А ми ж люди сільські! Читання для мене – задоволення для душі!». Вона передплатила «Чернігівщину» на наступне півріччя і ось має виграш – 10 кілограмів цукру! Приємний сюрприз жінці, яка сама просто обожнює робити приємності іншим!

Цю милу, привітну жінку багато хто знає в окрузі. Можливо, не пам’ятає її ім’я, та добре пам’ятає, як смачно вона готує. Комусь запам’яталися її біляші у їдальні, комусь плов, комусь капусняк. Кілька років тому одна колишня вчителька Сильченківської школи (школа теж колишня) пригадала у розмові, що так, як Василівна, більше ніхто не вмів дітям у їдальні догодить. У 80-90-х різноманіття продуктів для приготування шкільних обідів у сільській школі було, м’яко кажучи, «не дуже». А у неї завжди виходило із того, що є, приготувати дуже смачно. Отож і досі згадують шкільні обіди, які вона готувала.

Сорок п’ять років тому Надійка, закінчивши Понірську школу, поїхала на навчання до Чернігівського професійного училища, де готували кулінарів та кондитерів. Вирішили податися туди із найкращою подругою Тамарою Кривенко, бо вже чули про те, що із цього училища виходять хороші спеціалісти, які всюди затребувані. Мами обох попереджали дівчат, що непросто буде, бо жінкам і дома треба постійно готувати, а тут ще і на роботі весь день. Та обидві дівчата зробили так, як вирішили. Тамара (на жаль, її вже немає серед живих) аж до закриття кондитерського цеху в селищі там працювала. А Надія лише два роки як не працює. Здоров’я, на жаль, підводить. Саме кухарська справа стала справою всього її життя. Працювала в їдальні у Талалаївці, а вийшла заміж, то переїхала у Сильченкове і куховарила там у їдальні господарства, шкільній їдальні. Чи задумався хто, наскільки важка робота кухаря? А от вона – ні! Жила, працювала і життю раділа!

Зовсім юною вийшла заміж і, як кажуть, «пішла в невістки». Не кожному дається така мудрість – жити разом дорослим дітям із батьками. Як розповідає Надія Василівна із свого досвіду, є і переваги, і мінуси. Але треба мати мудрість, витримку. Родиною жити і складніше, і простіше – батьки завжди дітей приглянуть, але до них треба прислухатися і т. ін. Ще бувши невісткою, стала вона і свекрухою. Отож в одному домі, який понад десять років тому купили в Талалаївці, вживалося три покоління. Тепер, після смерті свекрухи, вона тут найстарша жінка.

У Талалаївці пам’ятають Надію Василівну Комлик незмінним кухарем у кафе «Губернатор», потім у «Шкварочках». Від самого відкриття працювала, і, якби здоров’я не підводило, працювала б іще, бо дуже любить свою справу. І це ще один доказ того, що все, що робиться з любов’ю, виходить на славу! Скількох молодих навчила вона і готувати, і подавати!

«Ми ж, сільські жінки, маємо тепер такі чудові умови – тільки готуй! Як згадаю, як мама у селі все у печі готувала. Як тільки встигала! Було, приїдеш, а у хаті пахне борщем із печі… Наші мами були справжні майстрині!» – говорить Надія Василівна.

А ще удвох із чоловіком вони люблять подорожувати власним авто рідною Чернігівщиною. Навіть тепер, під час війни, іноді знаходять таку можливість. Бо життя продовжується! І дається воно людині лише раз!

Олександра ГОСТРА