"Мамо й тато, я до вас уже не повернуся"

Та найбільше горе для батьків – Сергія Володимировича й Наталії Миколаївни Пінчуків: їхній син Ярослав повернувся додому на щиті Героя. Загинув відважний воїн назавтра від свого 31-го дня народження – під час штурму передового краю оборони противника в районі населеного пункту Роботине Запорізької області.

Його коротка біографія, яку зачитала ведуча траурного мітингу «Вічна пам'ять Героям, свідчить про те, що Ярослав змалку готувався не до кривавої війни, а до мирної фахової праці. Після закінчення школи в рідній Бобровиці вступив на навчання до Бобровицького коледжу економіки та менеджменту, в 2012 році одержав диплом спеціаліста з організації виробництва. Того ж року був призваний на строкову службу до Збройних Сил України. Протягом двох років проходив навчання у військових навчальних підрозділах, здобув військову професію із захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах, заодно одержав посаду старшого механіка зв’язку.

Після військової служби працював на різних посадах у Національній поліції, на заводі, фахівцем у торгівельній мережі.

З початку повномасштабного вторгнення російської федерації за покликом серця пішов на війну добровольцем. Пройшов навчання у центрі підготовки та підвищення кваліфікації особового складу військових частин та підрозділів десантно-штурмових військ ЗСУ. Побратими розповідали, що був дуже мотивований до військової служби, мав авторитет серед колег.

Щире співчуття від Бобровицької громади рідним загиблого захисника Вітчизни висловив заступник міського голови Сергій Циба. Запевнив їх, що пам'ять про відважного сина навіки впишеться в історію рідного краю й усієї України. Не залишить громада наодинці з непоправним горем і батьків Героя, котрий загинув за ясні світанки і погожу днину, щоб панували вічно на його землі.

Він загинув, щоб ясний світанок панував на землі

Від імені Збройних Сил України та побратимів розділив скорботу й горе рідних бійця, висловив їм глибоке співчуття у зв’язку з непоправною втратою сина Ярослава офіцер першого відділу Ніжинського районного ТЦК та СП Олександр Шикута.

Прощалася з Ярославом Пінчуком Бобровицька громада, численні побратими та друзі з дитинства, школи й коледжу під звуки Гімну України, схиляли голови перед світлою пам’яттю хороброго воїна, коли була оголошена хвилина мовчання.

Героя проводжала довга колона

Тоді котилися сльози не лише в рідних, бо й небо вітром обійняло домовину Героя, обсипану живими квітами, і дало знати, що й Матір Божа безстрашного бійця вже пригортає. А син до матері промовляє: «Мамо, я до тебе вже не повернуся. І в дворі на стежці не зіткнемося ми. У хмаринку білу я перетворюся, упаду на трави дрібними слізьми. Ти із сумом, мамо, дивишся на небо і скорботним криком тишу розриваєш. Ти голосиш… Мамо, рідненька, не треба, вже ж ніхто не верне твоє журавлятко…».

Відспівування та поховання воїна відбулося на місцевому кладовищі з усіма військовими почестями. Останньою земною дорогою провела воїна на вічний спокій велика колона. В перших рядах її йшли батьки, його дружина, брат Олександр, що теж добровільно пішов на війну, інші рідні й друзі, просто земляки.

Григорій ВОЙТОК