«Після того, як Чернігівщину звільнили від російських загарбників і ми повернулися до звичної роботи, то всі хотіли чимось допомогти нашим військовим. Думали, що нам робити, і я запропонувала плести сітки, – розповідає лікар-терапевт Інна Скорінова. – Це таке, що потрібно завжди. І ми вирішили, що будемо пробувати. Почали з того, що зносили старі речі і різали на смужки, але тоді в нас іще не було основи. Моя санітарка принесла з дому капронові нитки, і з них плели основу на першу маскувальну сітку, а потім ми обплітали тканиною».

Ще одна сітка готова

До цього жодна з жінок не плела маскувальні сітки і не уявляла, як це правильно робити. Довелося звернутися по допомогу до інтернету, почитати купу інформації, переглянути не одне відео і поспілкуватися з тими, хто вже займався цією роботою.

«Я дуже багато відео передивилися, щоб все було правильно. Який матеріал повинен бути, як плести сітки, щоб вони не на шкоду йшли, а дійсно допомагали маскуватися, – розповідає лікарка. – Також у соціальних мережах спілкувалася з тими, хто вже плете сітки, і зробила висновок, що потрібна не звичайна тканина, а спеціальна. Адже вона легка, міцна, підходяща кольорова гама. Сітки з неї виходять легенькими і їх зручно переміщати. Плюс до всього вона не намокає під дощем так, як звичайна тканина, і на морозі так не обмерзає. Ми між собою тоді зібрали кошти і замовили цю тканину у Львові. І десь на початку літа вже сплели свою першу маскувальну сітку й відправили нашим хлопцям. Вони були задоволені нею».

Сітка від медиків прикриває техніку

Відтак пані Інна попросила у керівника закладу, аби їм виділили актовий зал для плетіння сіток. Адже лікарня оговтувалася від окупації, і актовий зал стояв порожній. Так у лікарні закипіла робота, і зараз її працівники плетуть сітки у вільний від основної роботи час.

«У нас постійно плете лабораторія і моє відділення. Це десь вісім-десять чоловік, – розповідає Інна. – І ми це робимо, коли є вільний час. Адже робота – на першому місці. Наприклад, є в мене вільна хвилина, то я не йду пити каву, а стаю і плету сітку. І так само наші медсестри і санітарки: помили кабінети, приготували інструмент, тобто виконали свою роботу – і потім беруться за сітку. Наша лаборант-рентгенолог – вже жінка у віці, але коли в неї є 5, 10, чи 20 хвилин, приходить і теж стає плести.

Також допомагають деякі хлопці, які в нас лікуються. Зокрема з першого відділення хлопці, які вже давно лежать на реабілітації, і поки вони чекають на медичний висновок, то приходять, коли ми там плетемо, і теж із задоволенням плетуть з нами, спілкуються».

Маскування довжиною з залу

Сьогодні про те, що працівниці лікарні плетуть сітки, знають у багатьох чернігівських підрозділах. Коли треба, військові самі знаходять контакти пані Інни і просять про допомогу з сітками, а вона нікому не відмовляє. Медики намагаються плести якнайшвидше, щоб допомогти всім, хто потребує маскування. До прикладу, одну маскувальну сітку розміром  4 на 6 метрів виготовляють за два-три дні.

«У військових завжди є потреба у маскувальних сітках, особливо коли вони їдуть на Схід, – говорить Інна Скорінова. – Це в основному наша 1-ша танкова, 3 батальйон, штурмовики наші в Бахмуті просять, медики чернігівські їхали на Бахмут, то брали в нас сітку. Буває, хлопці зі Сходу дзвонять і просять, то ми робили і відправляли їм поштою. З Житомира батальйон на Схід їхав, то їм потрібна була маскувальна сітка. Ми через фейсбук зв’язалися і відправили їм три сітки, бо хлопці зовсім без них поїхали.

Ходові сітки 4 на 6, 4 на 8, 4 на 10, але ми робили і великі –20 на 20 метрів. Ось танкісти наші знову попросили десять штук 4 на 6 метрів, щоб танки прикривати, то будемо плести».

Гроші на основи і тканину спершу медики збирали між собою. Кидали клич про допомогу в фейсбук. Та зараз купувати саму тканину допомагає лікарня.

«Спершу у нас вся зарплата ішла на тканину, основи і пересилку, – говорить лікар. – Небайдужі люди допомагали. А зараз лікарня закупає нам тканину, і це велика допомога. Як тільки у нас закінчується тканина, то відразу кажу – і нам її купують. Ми ж купуємо основи під сітки».

Марія ПУЧИНЕЦЬ