Дмитро Блауш: «Перший зібраний мільйон на ЗСУ – це не рубіж»
Дмитра Блауша більше знають як успішного молодого політика і соратника головного «радикала» країни Олега Ляшка. Нині Блауш є заступником голови Чернігівської обласної ради, а також засновником благодійного фонду «Добродія».
Благодійність – це інший, можна сказати, паралельний бік життя політика. Від початку війни Дмитро Блауш допомагає цивільним та армії. Каже, що першим серйозним рубежем для команди його благодійного фонду стало те, що їм вдалося у березні минулого року зібрати та доставити за адресами 45 тисяч продуктових наборів. Нещодавно «Добродія» організувала та провела успішний аукціон, під час якого зібрала перший мільйон гривень для ЗСУ. Зауважимо також, що Дмитро Блауш вже рік як підтримує стосунки на відстані – його дружина та син перебувають за кордоном. Ми розпитали у політика про загальне та особисте.
– Дмитре, цифра в один мільйон гривень за вечір одного лише аукціону – доволі таки вражає. Чи сподівались на такий успіх?
– Насправді ми не ставили за мету зібрати мільйон, але так вийшло, що нам вдалося це зробити за рахунок щедрих та патріотичних учасників: бізнесменів, політиків, меценатів. Це є перший серйозний рубіж, якщо говорити про допомогу військовим. Щодо інших напрямків, то першим таким серйозним викликом для благодійного фонду «Добродія» став лютий-березень минулого року, коли нашій команді вдалося нагодувати більше 45 тисяч чернігівців. Не просто нагодувати, а адресно доставити продуктові набори з їжею, якої вистачало, як мінімум, на один тиждень. До того ж наша команда додатково на базі кафе «Барашка» щодня готувала від 300 до 500 гарячих обідів для танкістів, ТРО та блокпостів.
Гончарівське та чернігівське земляцтво в польовому штабі Першої танкової
Зібраний мільйон гривень – це рубіж під мирним небом. За ці кошти нам вдалося передати для Першої Сіверської танкової бригади багато корисних речей і придбати два автомобілі для Головного управління розвідки Міноборони. Щоправда, в цьому нам дуже допомагав і мій колега, депутат обласної ради Віталій Свириденко, бо так би грошей не вистачило.
– До речі, в Чернігівській обласній раді були білоруси з ГУР, зустрічались із Вами як керівництвом. Які з ними стосунки, якщо не таємниця?
– Вони приїздили насамперед познайомитись, бо існує думка, що вступ Білорусі у цю війну – це питання часу, але, знову ж таки, це – суб’єктивна думка, але з такою думкою вони приїздили. Їхній напрямок роботи – все прикордоння. Якщо, не доведи Господи, білоруський солдат перетне наш рубіж, у них має бути можливість переконувати їх здаватись в полон. Це важлива місія і, на мою думку, вони все роблять правильно. Вони проїхали по всіх керівниках вздовж кордону, залишили контакти. Про співпрацю публічно не можна говорити, але вона є, і вже такого не буде, як було 24-го лютого, коли ми не знали, що робити. На жаль, треба визнати, що адекватних людей в Білорусі набагато менше, ніж людей з промитими пропагандою мізками, тому треба бути готовим до всього.
Чергові два авто для бійців Головного управління розвідки
– Які маєте найближчі волонтерські плани?
– Знаєте, «Добродія» стала вже таким фондом, в якому кожна людина, яка має вільний час чи вільні руки, може допомогти і стати волонтером та членом команди. Якщо на перший мільйон нам вдалося купити два автомобілі, три надсучасні дрони з приладами нічного бачення, зарядні станції, то зараз до нас звертаються підприємці, надаючи допомогу на сотні тисяч гривень тим військовим частинам, допомагати яким ми вважаємо за потрібне. Зазначу, що вже більше 300 тисяч гривень без жодних зборів пішло на один цікавий проект з ОК «Північ», про який розповідати не можна, але результати роботи цього обладнання вражають. На річницю війни я їздив у Харків, відвозив туди пікап. Скажу, що на нашому рахунку вже більше 10 автомобілів, які ми передали на потреби ЗСУ. Чому так сталося? З початку війни ми працювали з цивільними, коли Чернігів був в облозі. Коли росіяни втекли з нашої землі, ми почали дружити з ОК «Схід» і возити допомогу в Харків.
Дрон за 250 тисяч для козаків, що працюють на північному напрямку
На Харківщині ворог ще частково утримує позиції, тому допомога на тому напрямку важлива. Я допомагав у Бахмуті, їздив туди, але я також розумію, що ми маємо підтримувати і наше ОК «Північ», бо потреби є, і їх треба закривати. Для себе особисто бачу завдання – забезпечити один із напрямків захисту Чернігівщини.
– Дмитре, в Харків їздите через те, що там служить Ваш лідер Олег Ляшко?
– Насамперед – так. Там був Ляшко, і я як людина командна поїхав до лідера. А потім багато з ким познайомився, зокрема з командувачем ОК «Схід» генералом Олегом Мікацем і багато-багато з ким. За званням Ляшко – звичайний солдат, але завдяки йому багато допомоги надходить саме у Харків, просто величезна допомога туди йде. Тому я скажу, що наявність Ляшка в Харкові – це вже допомога.
Авто для ічкерського батальйону імені шейха Мансура
Взагалі з нашої команди багато хто воює. Той самий Дмитро Лінько – мій друг і колега, заступник голови Кіровоградської обласної ради – зараз командир спецпідрозділу «Стугна» при ГУР Міноборони. Це славний воїн і славний підрозділ.
– Ми знаємо, що Ваша дружина з сином перебувають за кордоном. Вони – там, ви – тут: наскільки важко підтримувати стосунки на відстані?
– Перед початком російського вторгнення я вирішив відправити родину на відпочинок в Карпати. Всі казали, що буде війна, щоправда, ми до кінця не хотіли в це вірити, але я все одно передбачив заходи безпеки і відправив родину в Карпати. І коли 22 лютого 2022 року війни не трапилось, дружина вирішила повернутись в Чернігів. 23 лютого вони повернулись, а 24-го о п’ятій ранку ми дізнались, що почалась війна. У мене був величезний шок. Я дуже переживав. Коли вдома з’явились дружина, мама, тато, а найголовніше – маленька дитина, якій всього два роки, – оце був дійсно той єдиний момент, коли я реально злякався, коли я знав, що на моїх плечах – всі, і треба було думати, що з цим робити. Вивезти з епіцентру військових дій мою родину допомогли друзі, а з заміським помешканням допомогла голова Чернігівської облради Олена Дмитренко. Зараз родина – за кордоном, і я маю можливості концентруватись на державницькій діяльності та благодійності. Мені так легше і спокійніше. Чи важко підтримувати стосунки на відстані? Нелегко! Дружина інколи до мене приїздить, а сина за час війни я бачив всього двічі. Але завдяки технологіям ми щовечора розмовляємо по відеозв’язку. Безумовно, найбільше зло, яке зробили росіяни, окрім того, що вони вбивають наших людей, – це розлучені сім’ї, це діти, які ростуть без своїх батьків. Але я впевнений у нашій перемозі, з таким народом і таким військом нас їм не здолати!
Віталій НАЗАРЕНКО, фото з архіву Дмитра Блауша