|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 5:59 | 08.13.2022

Ілля Латоха: «Ми боремося за право на існування»

Ілля Латоха: «Ми боремося за право на існування»

У мирному житті відомий у Чернігові сімейний лікар, кандидат медичних наук Ілля Латоха, позивний «Лауреат», буквально з перших днів війни пішов в територіальну оборону Чернігова, хоча до цього ніколи в житті не тримав у руках зброю. Адже він переконаний, що наразі українці борються не просто за територію, а за право нації на існування.

«У мене є чат у «вайбері» зі своїми пацієнтами, з якими підписана декларація, – розповів лікар. – І десь о 5 ранку там почалася переписка про те, що нас бомблять і в країні почалася війна. Власне, так я і дізнався про її початок. Того ж таки ранку головний директор нашої клініки видав розпорядження, що в результаті воєнних дій на роботу поки не виходимо. Всіх пацієнтів консультуємо онлайн, і по розвитку подій вже потім вирішимо, в якому форматі працюватимемо далі. Тому 24 лютого я лишився вдома і моніторив новини. У стрічках з’являлася інформація, що всюди проходять колони військової техніки, було дуже неспокійно».

 

Інформацію надавали пацієнти

 

З першого дня війни Ілля Олександрович намагався збирати інформацію про ворожу техніку, яка проходить Чернігівською областю, і передавати ці дані військовим. Допомагали йому пацієнти, з якими завжди тримав зв’язок.

«Оскільки в мене багато декларантів роз’їхалися по Чернігівській області, то я мав достовірну інформацію, конкретно від знайомих мені людей, де проходить ворожа техніка і скільки її, – розповідає лікар. – Я написав у вайбер-групу прохання до всіх, хто має достовірну інформацію стосовно ворожої техніки – лише за умови, якщо сам бачив або кровні родичі бачили, – написати мені в особисті повідомлення».

На такий заклик лікаря відгукнулося півсотні людей, які на той час перебували в різних селах Чернігівщини.

«Люди писали, а я передавав у штаб. Добре допомогли тоді якраз ті декларанти, які перебували в Ріпкинському районі, – згадує Ілля Латоха. – Там все рахували, і ми знали з точністю до 10 хвилин, коли саме колона виходить на трасу Чернігів-Ріпки. Адже вони через Ріпки не йшли, а йшли попід селами. І люди писали мені, мовляв, пройшли таке-то село, стільки-то техніки. У перші дні люди писали і не боялися. Спершу це все було щось типу «патріотичної гри», але потім стало зрозуміло, що передавати дані про пересування ворожої техніки дуже небезпечно для здоров’я і життя людей. Хоча я завжди говорив, щоб усю інформацію відразу видаляли з телефонів».

 

Думав бути медиком, а став солдатом

 

Довго сидіти вдома Ілля Латоха не міг, бо відчував, що його професійні здібності необхідні, але життя внесло свої корективи – білий халат та затишний кабінет змінились на холодні окопи та камуфляж.

lat3

«У своєму щоденному зверненні наш міський голова Владислав Атрошенко сказав: «Приходьте всі, хто може тримати зброю в руках», і я вирішив, що піду. Зброю в руках я тримати міг, хоча користуватися нею не вмів, – розповідає «Лауреат». – Отож вже 26 лютого пішов на пункт збору, як закликав мер. Я, правда, тоді думав, що буду допомагати як лікар, але виявилося, що «вакансія» лікаря зайнята. Тому я як рядовий отримав зброю і потрапив до територіальної оборони. Вперше в житті взяв автомат. Розказали, правда, як пристебнути і відстебнути, куди цілитися і на що натискати. Мені пощастило – у нашому взводі були хлопці, які пройшли АТО. Вони ж потім і показували таким як я, – а таких було 70% точно, – як розбирати автомат, як чистити зброю, як взагалі нею користуватися».

Майже відразу затребуваному у мирному житті дипломованому спеціалісту довелося освоювати нову для себе справу – спорудження фортифікаційних споруд, тобто копати окопи.

«Ми відразу почали окопуватися, щоб рятуватися від прильотів, і якби російські війська прорвалися, то ми змогли б якось зреагувати, – розповідає лікар. – І надалі коли ми переміщалися, то на кожній лінії оборони готували собі фортифікаційні спорудження. Звичайно, коли копав окопи, то думав, що треба було йти в лікарню працювати за спеціальністю. Але про те, щоб взагалі поїхати з міста, навіть не замислювався».

 

Своїх дівчат евакуював з міста

 

У той час, поки Ілля копав окопи, дружина з доньками Софією та Олею були вдома. Дружина від самого початку була не в захваті від ідеї Іллі піти в територіальну оборону, проте змирилася, бо зрозуміла, що чоловік налаштований рішуче.

«Дружина з доньками до 18 березня були в Чернігові, на Шерстянці, – згадує Ілля. – Потім почали курсувати так звані евакуаційні автобуси, і я вмовив їх поїхати з міста. Вони евакуювалися в Борзнянський район до моїх батьків. Я розумію, що потрібно було відправляти дівчат відразу з міста. Це я вже зараз зрозумів, що в нашого ворога немає ніякої гуманності. Вони стріляють у всі боки і всіма можливими снарядами. Плюс до всього історію Бучі, Гостомеля ми тоді не знали. Наразі я вже сумніваюсь у своєму рішенні з огляду на те, що вони творили в Ірпені і Бучі – треба було відправляти далі, але тоді про те не думалось. Слава Богу, обійшлося».

 

В пам’яті – обстріл Подусівки

 

На початку березня «Лауреат» двічі відсвяткував свої нові дні народження, адже пережив потужний авіаудар і обстріл забороненими снарядами.

«Коли 3 березня бомбили школу № 18, я був там, – згадує лікар. – Це було десь о 10-й годині ранку. Літак ворога вдарив ракетою в один корпус школи і повернувся, щоб скинути ще й бомбу, але наш винищувач був у нього на хвості. І та 250-кілограмова бомба промазала і лягла в лісочку між двома школами. Проте від неї була дуже потужна ударна хвиля. Тоді загинули люди. Я надавав допомогу пораненим. Ракета прилетіла в одне крило, а я був в іншому. Я вважаю, що тоді мені дуже пощастило».

Та не встиг лікар оговтатися від пережитого, як потрапив під обстріл касетними снарядами.

«У цій війні вражає багато що, проте мене найбільше вразив той факт, коли касетний снаряд прилетів на Подусівку, де не було жодного військового об’єкта, – згадує «Лауреат». – Там не було жодного збройного формування, лише цивільні. І саме вони постраждали від цього снаряду. Ми тоді якраз стояли на Подусівці утрьох. Зі мною, на щастя, були досвідчені хлопці, які знають, як свистить снаряд і звідки чекати прильоту. Тому, почувши свист, ми сховалися за зупинку, і нам пощастило. Адже результат цього «прильоту» навпроти зупинки «Московська» – троє вбитих і четверо поранених цивільних осіб. Я тоді надавав першу медичну допомогу всім, кому встиг. І ми ж викликали машину для транспортування для 200-х. Це було 4 березня – на наступний день після того, як бомбили школу № 18».

 

Війна війною, а пацієнтів потрібно консультувати

 

Ілля Олександрович вже тривалий час працює сімейним лікарем в одній з приватних клінік міста. Ще перед війною з ним підписали декларацію дві тисячі пацієнтів, яких він продовжує консультувати і зараз. Більше того, навіть сидячи в окопах відповідав на їхні дзвінки.

lat1

«Хоча звернень було небагато, проте на всі дзвінки намагався відповісти, – говорить лікар. – Взагалі з війною в людей значно поменшало скарг на своє здоров’я. І це не означає, що хвороби всі вилікувалися, просто на адреналіні і думках про те, що зараз відбувається, людина не думає про те, що в неї щось болить. Під час воєнних дій під Черніговом зв’язку майже не було, проте коли дзвонили, та й зараз коли дзвонять, я завжди відповідаю».

 

Медик в ЗСУ

 

30 березня Ілля Олександрович був мобілізований як лікар до лав Збройних Сил України. Наразі він повернувся до свого звичного життя, надання медичної допомоги, але не шкодує про своє рішення піти до територіальної оборони. І якщо буде потрібно, знову візьме до рук зброю.

«Знайомі з ЗСУ не знали, що я пішов в територіальну оборону, хоча серед них є мої декларанти, – згадує «Лауреат». – І якось один із них мені дзвонив, просив проконсультувати, а краще приїхати, бо його співробітнику потрібна була допомога. А я сказав, що не можу приїхати, бо копаю окопи. Сказати, що він був здивований, – це нічого не сказати. І вже через декілька днів я став медиком Збройних Сил України».

lat2

Безкоштовні медикаменти від військових

 

Наразі Ілля Латоха бере участь у гуманітарній ініціативі «Збройні сили України підставляють плече» – їздить селами Чернігівщини, які були в окупації, і надає медичну допомогу.

lat4

«Сьогодні структура захворюваності людей відрізняється з огляду на відстань до Чернігова, – пояснює лікар. – Там, де окупанти проїхали транзитом, частіше скаржаться на загострення хронічних захворювань. А ближче до зон безпосередньо бойових дій – у людей більше неврологічних проблем, як-от гострий стресовий розлад, наслідки стресу, тривожність, депресія, безсоння. Дуже складно було в Ягідному – саме там більшість звернень з психологічними проблемами».

 

Боремося не за територію

 

«Я до кінця не хотів вірити, що буде ця війна. Я й досі не розумію, для чого Україна потрібна країні-агресору. Це щось на кшталт задоволення власних амбіцій. Економічний спад і втрати тисяч життів для обох наших країн не має ніякого сенсу. Хоча коли почали говорити про війну на початку року, я вже знав, що вона все ж таки буде. Розумів, що Україну відірвати від Росії можна тільки з кров’ю, – говорить Ілля Латоха. – Я не очікував, що війна буде на Чернігівщині, але їхній бліцкриг не вдався. Бачте, навіть медики пішли зі зброєю в руках захищати Батьківщину. Потрібно розуміти, що ми зараз боремося не просто за територію, а за нашу незалежність і взагалі за існування нашої нації. Тому в мене немає ніяких інших думок, як захищати нашу країну. Тікати звідси я ніколи не збирався і не збираюся. Я взагалі думаю, що потрібно було обмежити виїзд лікарів, оскільки медицина – це критична сфера життєдіяльності. При розквартируванні підрозділу у військовий час насамперед розгортається госпіталь, а потім вже інші структури. І лікарі мають розуміти, що вони потрібні тут, особливо під час війни».

 

Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото автора та Іллі Латохи

Схожі матеріали (за тегом)