|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 20:25 | 07.01.2022

Голіруч зустрічають окупантів Голіруч зустрічають окупантів

Від окупантів Добрянку врятували болота

Добрянська територіальна громада – одна з прикордонних громад Чернігівщини, розташована по сусідству з республікою Білорусь. Як відомо, основні сили окупаційних військ, які штурмували Чернігів, заходили через контрольно-пропускний пункт Сеньківка, що в Семенівській громаді, і перетинали Семенівську, Городнянську та частково Ріпкинську громади.

Добрянку окупанти оминули, хоча й намагались прокласти шлях тутешніми селами. Втім, непрохідні болота, якими славиться чернігівське Полісся, вберегли добрянців від прямої окупації. Перебуваючи фактично у цілковитій ізоляції, місцева влада гуртом з підприємцями та аграріями налагодили випічку та доставку хліба прилеглим населеним пунктам, а голова громади разом із кількома сотнями мешканців виходили впритул до кордону, щоб зупинити ймовірне вторгнення з боку Білорусі.

 

Відрізані від світу

 

staf

Голова Добрянської територіальної громади Світлана Бицько демонструє фото, на якому обіймає бійцівського стафордширського тер’єра. Каже, це – одна із її воєнних історій. Собаку жартома називає «переселенкою». Її залишили на кордоні господарі, втікаючи з Добрянки у Білорусь.

«Ми назвали собаку Шері. Тижнів зо три вона мешкала в адміністративній будівлі громади, всі її дуже полюбили, але згодом все ж ухвалили рішення віддати собаку новому господарю, оскільки тварина вимагала до себе занадто багато уваги, а часу в нас за справами катастрофічно не вистачало», – розповідає пані Світлана.

Війна для прикордонної Добрянки, як, власне, і для всієї України, почалась раптово.

«Крайній будинок населеного пункту нашої громади розташований біля пункту пропуску. Там живе бабуся, а далі – Білорусь. Коли до неї ходили соціальні працівники, то бачили скупчення військ прямісінько у нас під боком. Втім, ніхто не думав, що все станеться саме так. Зранку ми прокинулись від вибухів. Це була приблизно п’ята година. Окупанти до нас не заходили, але стояли на околиці. Хоча ми бачили, як вони йшли, бачили, як горіли ліхтарі їхньої техніки, як вони готували їжу…» – пригадує Світлана Бицько.

Чоловік пані Світлани – прикордонник. У той час він стояв на пункті пропуску, однак вибухів, як не дивно, там не чули.

1piddo

Пункт пропуску Піддобрянка

 

«Їм вже донесли про вторгнення, коли обстріляли Сеньківку, – пояснює Світлана Бицько. – Спочатку їх відвели, а коли почалось масове вторгнення, наказали передислокуватись у Ріпки. Знаєте, мій чоловік як пішов того дня на зміну, так до часу, доки вигнали окупантів з Чернігівщини, я його й не бачила».

Звісно, як і будь-яка жінка, пані Світлана переживала за чоловіка, за своїх маленьких дітей, однак як голова громади не мала права опускати руки, а повинна була думати насамперед про людей. Вона не накивала п’ятами, як деякі депутати, а навпаки – взялась організовувати побут, адже того ж таки дня Добрянка залишилась відрізаною від світу.

Силі духу цієї жінки позаздрив би кожен чоловік. Так, ризикуючи життям, разом із однодумцями вона організувала спонтанний похід на пункт перетину міжнародного кодону Піддобрянка. Спочатку сміливців було кілька десятків, але дійшли до пункту вже понад три сотні людей.

«Ми підвезли колонку, наш національний прапор, співали гімн, викрикували білорусам «Геть», «Ганьба». Ми не боялися, адже за нашими спинами була вся країна», – коментує ті події пані Світлана.

 

Щоб люди були з хлібом, відновили пекарню

 

«Як жилося в окупації?» – запитую її.

«Ви знаєте, зараз все набагато складніше. Зараз така гуманітарна війна, що мені просто соромно за країну. Люди за безкоштовною «гуманітаркою» втрачають розум. Тоді було страшно, але все зрозуміло і всі були об’єднані, зараз це – жах, – відповідає голова громади. – Справжні гуманітарні війни. Тому морально було легше, як не дивно, під час бойових дій».

Війна – як лакмусовий папірець, показує, хто є хто, ділить світ на чорне та біле. Сьогодні можна упевнено сказати, що Світлана Бицько насамперед як керівник, а потім вже як громадянка, пройшла випробування війною. У складний для всіх час вона залишалась на тому місці, де і мала бути. Кожен із нас, хто відчув на собі так чи інакше наслідки цієї війни, знає, наскільки цінним є хліб. У Добрянці хліб не випікали, його доставляли з Чернігова. Коли ж почались бойові дії, то зрозуміло, що ні про яку доставку хліба не могло бути й мови. Вирішили шукати вихід із становища. Зібравши аграріїв та підприємців, вирішили відновлювати стару пекарню, яка не працювала крайні 15 років.

«Один місцевий аграрій дав пшеницю, інший надав млини. Таким чином ми відновили пекарню на час війни. Сутужно було з випічкою, адже дріжджі та олія – в дефіциті, та й білого борошна було обмаль, а без нього ніяк, там клітковина», – пригадує складнощі керівниця Добрянської громади.

Зрештою, все вдалося! Так, завдяки власній пекарні, організації та небайдужості громада була з хлібом.

«Звісно, я б хотіла, щоб наша громада була самодостатньою у цьому плані, але зараз, після того, як прогнали окупантів, така пекарня невигідна і неконкурентна у фінансовому плані. Але я згодна з тим, що у кожній громаді на випадок надзвичайних подій має бути власна переробка. З точки зору державності і самодостатності такі речі мають бути, от тільки чи потягнуть їх громади? – розмірковує Світлана Бицько. – Пригадую, у моєї покійної тітки завжди були запаси: люди, які пережили голод і війну, мають таку звичку вже на генетичному рівні, а в нас виходить так, що нині людям всі винні: держава винна, органи місцевого самоврядування винні, хтось завжди щось винен. Треба від цього відучувати людей, не перекладати обов’язки на когось, а розраховувати насамперед на себе».

 

Бізнесу цього року буде складно

 

Громада ж розраховує на сумлінних платників податків. У Добрянці з найбільших – це місцевий лісгосп, ліквідований за місяць до війни як юридична особа, та Папернянський кар’єр скляних пісків. А ще… аграрії.

«Багато аграріїв не засіяли свої поля. Пропонують землю в суборенду. У них проблеми з добривом, логістикою та пальним. Для нас їхні проблеми – це також наші проблеми, – каже пані Світлана. – А от з лісгоспом, дякувати Богу, поки що все нормально. Хоча «Добрянське лісове господарство» як юридична одиниця припинило своє існування, але з податками все залишилось практично як було до ліквідації. Поки що платять по совісті, і є надія на те, що все залишиться як було. Звісно, у лісгоспі, як і в усіх, проблеми з логістикою та пальним, але таке підприємство не може не працювати, особливо під час війни».

Як будь-який адекватний керівник переживає за те, чим буде жити підприємство, так само і пані Світлана переживає, за які кошти існуватиме громада. Тож робить усе, що у її силах, щоб відновити більш-менш нормальну роботу основних платників податків. І таки домоглася відновлення залізничної гілки для Папернянського кар’єру скляних пісків.

«Вони тривалий час не могли відновити роботу, бо не було логістики, а пісок важкий та великогабаритний. Двома лісовими дорогами, які в нас є, техніка взагалі не проїде, тож довелося попрацювати над логістикою – до підприємства дотягнуть залізницю, щоб можна було вивантажувати готовий пісок, – каже голова громади. – Але так, як було минулі роки, буде не скоро: видобувна галузь – це також паливо, а ціни на нього захмарні.

 

Часи мужніх людей

 

Ця війна, повторимось, стала своєрідним чистилищем, чи то пак лакмусовим папірцем і перевіркою на людяність. Так, із громади повтікали деякі депутати, троє із чотирьох фельдшерів виїхали, фактично залишивши людей без елементарної медичної допомоги, але з’явились і ті, хто проявляв героїзм та мужність. До прикладу, волонтери Олександр Мальцев і Юрій Карпяк, які вивозили людей з-під обстрілів у Чернігові до відносно безпечної Добрянки. Ці хлопці перетинали ворожі блокпости, ризикували власним життям, щоб вивезти жінок та дітей. Безперечно, такі люди мають бути вшановані державою, тож Світлана Бицько зробила подання про нагородження їх орденами «За мужність».

«Це дійсно мужні люди, і вони заслуговують на нагороду», – резюмує керівниця прикордонної громади.

Сподіваємось, що нагорода не омине і Світлану Бицько, яка поводилась сміливіше за багатьох чоловіків.

 

Віталій НАЗАРЕНКО, фото з архіву Світлани Бицько

Схожі матеріали (за тегом)