|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 4:57 | 11.30.2022

Розвідники

Німецькі шпигуни у найвищому ешелоні влади СРСР. Загибель радянських розвідників у Франції. Легендарні Кім Філбі та Ріхард Зорге. Діяльність спецслужб у США та Китаї, отруєння московського політичного журналіста... Все це – наразі не таємниця для відомого українського лікаря з Чернігова Олега Ревка. Співробітниками спецслужб були його пацієнти та друзі родини.

 Камін Кіма Філбі розібрали на цеглинки і таємно перевезли в СРСР

 

orevkoЗ одним із працівників спецслужб Олег Ревко познайомився ще в дитинстві. Розвідник дружив із його татом. Одного разу приятель сім’ї розповів, як після провалу агентів Радянського Союзу у Великобританії разом зі своїми колегами таємно вивозив з Англії знаменитого Кіма Філбі. Ця видатна людина очолювала один із підрозділів розвідки Великобританії. У той же час Кім Філбі передавав всю отриману секретну інформацію спецслужбам Радянського Союзу. Видатний розвідник уникнув арешту, вчасно виїхавши з Англії.

«Кім Філбі так багато зробив для СРСР, що це не вимірюється жодним грошовим еквівалентом, – розповідає Олег Ревко. – Тож, коли у нього поцікавилися, що б він хотів мати в Радянському Союзі, розвідник відповів: «Мені б знову повернути власну бібліотеку, яка залишилася в Англії. А ще я дуже любив сидіти увечері біля свого каміну...». І що ви думаєте, його бібліотеку та камін таки оперативно перевезли з Великобританії! Спочатку радянські агенти винайняли кімнату поруч із колишньою квартирою Кіма Філбі у подружжя, яке поїхало відпочивати. Англійці – люди дуже практичні, і, вирушаючи в мандрівку на місяць чи навіть менше, зазвичай на цей час вигідно здають своє житло в оренду. За відсутності господарів у стіні цієї квартири акуратно пробили дірку і, потрапивши до заповітної кімнати, перенесли величезну бібліотеку розвідника. Але найцікавіше, що камін, виготовлений у 16-му столітті, обережно розібрали на цеглинки. Кожну з них витягнули окремо і пронумерували. А потім все це таємно перевезли з Великобританії до Радянського Союзу... Кім Філбі був задоволений...».

Мама Олега Ревка листувалася з сестрою іншого видатного розвідника Ріхарда Зорге. Ці листи тривалий час зберігалися в родині Ревків. І вже тоді співробітник спецслужб, друг їхньої сім’ї, переконував, що в офіційній версії загибелі Ріхарда Зорге в Японії багато туманного і недомовленого. Недаремно у середині 90-х США та Японія засекретили матеріали у справі Ріхарда Зорге ще на 25 років. Не виключено, що знаменитий розвідник, Герой Радянського Союзу, неабияк посприяв тому, що японський уряд ухвалив рішення бомбити американську військову базу Перл-Харбор.

Взагалі, деякі дослідники доволі аргументовано доводять, що Сталін міг свідомо видати одного зі своїх найкращих розвідників Японії. Для Йосипа Віссаріоновича це був вигідний компроміс: СРСР розсекречує японцям свою розвідницьку мережу, а ті зобов’язуються не розпочинати наступ на Далекому Сході. Проте «батько народів» не був би Сталіним, якби за час переговорів з урядом Японії не створив би іншу мережу радянських спецслужб на території цієї країни, яка не менш ефективно діяла і після загибелі Ріхарда Зорге.

До речі, й уряд Франції знову ще на 40 років засекретив документи про діяльність відомої шпигунки Мата Харі. Власне, спецслужби будь-якої держави прагнуть якомога довше зберігати в таємниці все, що пов’язане з їхньою діяльністю.

 

Нацистські шпигуни у найближчому оточенні Сталіна

 

У 70-х родина Ревків поїхала відпочивати в Крим, де й познайомилася зі ще одним цікавим співрозмовником: «Він – колишній офіцер генштабу, котрий перебував і на нелегальному становищі. Одне із завдань стосувалося розсекречення формули сталі, з якої виготовляли сопла для реактивних літаків. Адже наявність реактивного двигуна ще не гарантувала безпеку польоту. Сопла літаків швидко горіли, що призводило до порушення траєкторії руху. Отож у радянської військової авіації були великі труднощі – літаки надто часто розбивалися. Найкращу сталь для проблемних деталей виготовляли в Англії. Тому нашому співрозмовнику довелося три роки мандрувати Європою, зарекомендувати себе чудовим фахівцем і врешті-решт потрапити до інженерної групи, яка займалася цим питанням у Великобританії. «І чим усе завершилося?» – поцікавився мій тато. «Наші літаки незабаром перестали падати...» – посміхнувся знайомий».

Потім він працював у посольстві Радянського Союзу в США. Коли почалася Карибська криза, там ніхто вже не сумнівався у неминучості ядерної війни. Співробітники посольства та їхні сім’ї готувались до найгіршого – власної смерті. Те ж саме відчуває приречена на страту людина, ув’язнена у камері смертників. «Тож найщасливіший день у моєму житті – повідомлення про рятівну домовленість керівників двох супердержав», – запевнив розвідник.

Ця відверта розмова відбувалася на березі розбурханого моря – починався шторм. Саме таке місце для бесіди було обране не випадково. Пізніше Олег Ревко дізнався, що хвилі надійно приглушують людський голос. Тож ніхто сторонній не міг підслухати, а тим більше записати їхню розмову. Дружина директора цього санаторію викладала іспанську мову у Сімферопольському державному університеті. Поспілкувавшись із нею, співробітник спецслужб жартома запевнив: шпигуна б із цієї жінки не вийшло. Її просто б не зрозуміли в іспаномовних країнах, адже там – десятки діалектів. Проте професіонал повинен ідеально знати сленг кожного регіону, у якому добуває інформацію...

Подорослішавши, Олег Ревко обрав професію медика. І серед його пацієнтів також були співробітники спецслужб. Один із них мав справу з таємними архівами в Москві і якось натрапив на папку з ніжної телячої шкіри зі штампом рейхсканцелярії нацистської Німеччини: «Там було лише кілька документів та їхній переклад російською, надрукований на прозорому цигарковому папері ще в перші повоєнні роки. Фашистський агент «Полковник» компетентно повідомляв про підготовку контрнаступу радянських військ під Сталінградом – все розписано до найменших деталей. Безумовно, це були ексклюзивні дані, які на той час в СРСР могли знати максимум 10-15 осіб. І на тому папері в лівому кутку було написано: «Дезінформація, не вірити, Адольф Гітлер». Інший документ стосувався контрнаступу наших військ під Курськом. Там була така інформація, яку не міг знати навіть начальник відділу Генштабу. Тобто цими даними володіли виключно члени Державного комітету оборони і то, можливо, не всі. І цей документ теж побував на столі у Гітлера. Але фюрер був не менш недовірливим, ніж Сталін. Тому й вирішив: «Дезінформація. Агенту «Полковник» не вірити». Отож у Радянському Союзі навіть у найближчому оточенні Сталіна були зрадники».

 

Китайського розвідника-невдаху поставили на коліна і відрубали голову

 

У 1992 році Олег Ревко познайомився з пацієнтом, який виконував оперативну роботу поблизу китайсько-радянського кордону. Коли розпався СРСР, там залишився великий архів секретних документів про оперативну роботу радянських спецслужб на території Китаю. Вивезти його не вдалося – місцеве населення було дуже негативно налаштоване щодо Росії. Адже століттями Киргизія перебувала під впливом Піднебесної. Тому, за певних зусиль з боку КНР, колишня республіка Радянського Союзу могла б навіть увійти до складу Китаю. Щоб таємний архів не потрапив до рук китайських спецслужб, його вирішили негайно спалити.

Цим і займався співрозмовник Олега Ревка. Говорив, що, коли мимоволі читав ті документи, від розчулення навіть сльози на очі наверталися: «Наприклад, людина в Китаї починала ще в 20-ті роки з ідеологічних мотивів працювати на Радянський Союз. Інформація записувалась навіть не на аркушах паперу, а на якихось клаптиках із газет – з папером тоді було сутужно. Потім на СРСР працювали його син, онук та правнук... Уявляєте? Цілі династії наших розвідників на території Китаю! Дуже цікаво він розповідав і про шпигунську мережу КНР у Радянському Союзі. Напередодні розвалу СРСР, у 80-х, розвідників із Китаю сотнями засилали на радянську територію. І сотнями їх ловили! Шпигунів виявилась така величезна кількість, що їх не було сенсу навіть садити до в’язниці. 90 відсотків із них одразу щиросердно зізнавалися: «Якщо нас спіймають, ми мали відсидіти 15 років, залишитися в Радянському Союзі, одружитись і завести дітей. А потім наші діти та онуки повинні були шпигувати на користь КНР...». Ось що могли дозволити собі спецслужби Піднебесної!»

Тому політбюро ЦК КПРС вирішило: шпигунів із Китаю не ув’язнювати, а відсилати назад: «І ось він розповідав, як затриманий китаєць благав не повертати його на батьківщину, вигукуючи у розпачі: «Мене там вб’ють!». Відверто кажучи, ми не вірили, що таке може насправді трапитися. Отож на контрольно-пропускному пункті цього чолов’ягу передали китайським прикордонникам. За сто кроків від КПП вони поставили його на коліна і шаблею чи мачете відрубали голову... Всі радянські офіцери були наскільки приголомшені побаченим, що просто втратили мову. Ось така жорстока наука для тих, хто ловився і щиросердно каявся!»

У цього пацієнта під час ендоскопії виявили дуже багато повздовжніх рубців у верхній частині шлунку. Потім з’ясувалось: його оперативна робота потребувала постійних контактів із місцевими мешканцями і їхньої довіри. Тому у гірських аулах доводилося пити вже абсолютно непридатний для вживання кумис та харчуватися жахливо неякісною їжею, аби не образити господарів...

Розповідав пацієнт і про підготовку диверсійних груп, які, у випадку збройного конфлікту з Китаєм, повинні були виводити з ладу об’єкти стратегічного значення. Проводилися і відповідні навчання – безпосередньо на території Піднебесної, під час яких моделювалися ті чи інші ситуації. Виконавці були китайцями за національністю, і рівень їхньої професійної підготовки справді вражав. Без сумніву, в разі потреби вони були здатні здійснити таку спецоперацію.

До речі, ентузіазм киргизького населення щодо возз’єднання з КНР дещо згас після того, як протягом кількох місяців колишня радянська республіка була буквально нашпигована... повітряними кульками. У прикріплених до них петиціях невідомі «доброзичливці» застерігали місцевих жителів: мовляв, якщо Киргизія увійде до складу Піднебесної, вас очікують нелегкі часи, наприклад, усілякі тілесні та моральні покарання. Займалися такими залякуваннями... китайські спецслужби. КНР була не зацікавлена приєднувати до себе бідну, практично позбавлену корисних копалин Киргизію.

 

Отрута для журналіста

 

Родичка Олега Ревка, доволі відома співачка, була близько знайома з розвідником Абелем. Вона мешкала в Москві і одного разу, захворівши, потрапила в Кремлівську лікарню, де й познайомилася з донькою майбутнього генерального секретаря ЦК КПРС Костянтина Черненка: «Вона заспівала, доньці члена політбюро сподобалося. Жінки заприязнилися і потім родичка не раз бувала у Черненка на дачі, виступала там. На одну з вечірок запросили Абеля. Там видатний розвідник і зустрівся з артисткою. А оскільки на той час вони були людьми самотніми, не дивно, що між ними виникла симпатія. Розвідник і співачка тривалий час дружили та спілкувалися. Дуже багато було розмов про діяльність американських спецслужб, про контррозвідку США. Це – зовсім не те, що ми знаємо з пригодницьких книжок та кінофільмів».

Пізніше все сказане Абелем цілком підтвердила інша людина. «У мене лікувався високопосадовець – один зі співробітників спецслужб, нині покійний, – пригадує Олег Ревко. – Як ми домовилися, щоб ненавмисне нікому не зашкодити, я розповідаю лише про людей, котрі нині перебувають за межами України або вже пішли з життя. Свого часу цей розвідник працював під прикриттям у США. Він говорив: «Це тільки у кінострічках показують, що один резидент їздить на авто, бігає по під’їздах та магазинах, намагаючись відірватися від «хвоста» і зрештою це йому вдається чи ні».

А в житті – все інакше. Адже спецслужба повинна поважати іншу спецслужбу: «І якщо розвіднику одразу не вдається, так би мовити, відрубати «хвоста», не треба знущатися над колегами, гасаючи туди-сюди й виснажуючи їх кількагодинними переслідуваннями. Бо в іншій спецслужбі теж люди працюють, і вони також, як і наші, не хочуть зайвий раз бігати. Тому, якщо шпигун так поводиться, його, звісно, ніхто не арештовує. Цим нічого не досягнеш, бо довести злочинну діяльність, скажімо, співробітника посольства, доволі складно, хоч всі, кому треба, знають, що він працює на службу зовнішньої розвідки. Отож, якщо хтось не вміє пристойно поводитись, його просто підстережуть десь у підворітті і добряче відлупцюють, списавши все на хуліганство афроамериканців. І наступного разу цей добродій вже дуже сильно подумає, чи відриватися від «хвоста». Бачиш «хвіст» – повертай назад!».

Якось цей працівник спецслужб супроводжував у Японії групу радянських балерин. У делегації були секретар ЦК КПРС та міністр культури. Пливли паромом. Раптом поблизу Нагасакі спускається вертоліт, з нього виходить місцевий чиновник, минаючи радянських високопосадовців, чимчикує прямісінько до розвідника і гарною російською мовою просить, аби делегація не зупинялась у порту, а пропливла паромом трохи далі.

Бо в Нагасакі саме відбувається демонстрація: японці протестують, що Курильські острови досі належать СРСР. На паромі перебували міністр і секретар ЦК, але японський чиновник чудово знав, у кого насправді потрібно питати дозвіл...

Один із приятелів родини Олега Ревка працював дипломатом. Побував у багатьох країнах Південно-Східної Азії. Не секрет, що дипломатичний корпус – ідеальне прикриття для працівників зовнішньої розвідки. І він розповідав, у яких умовах їм доводилося працювати. Адже опоненти з ЦРУ вважали: якщо з’явився прекрасний фахівець, котрого не можна спіймати «на гарячому», все одно його потрібно зупинити в той чи інший спосіб.

Саме від отрути, за висновками фахівців, помер свого часу відомий московський політичний тележурналіст. Побувавши на офіційному прийомі, який організовував уряд Афганістану, цей чоловік незабаром тяжко захворів. Після ретельного обстеження медики діагностували отруєння невідомою речовиною. Журналіст навіть пригадував, що їв тоді салат із незвичним смаком. Попри всі старання лікарів, врятувати хворого не вдалось...

А в 60-ті роки у Франції радянські розвідники один за одним гинули внаслідок, так би мовити, нещасних випадків. Люди начебто ненавмисне «випадали» з вікна готелю, або несподівано потрапляли під колеса автомобілів. Таким чином зі шпигунами боролися французькі спецслужби...

«У посольствах часто проводилися офіційні прийоми, – говорить Олег Ревко. – І такий талановитий спеціаліст (який міг успішно проводити переговори, ефективно займатися оперативною діяльністю) після одного з прийомів у якомусь посольстві раптом почувався зле. Здоров’я все погіршувалось, і невдовзі людина помирала. Очевидно, застосовувалась спеціальна отрута уповільненої дії. І я ніколи не забуду, як плакала дружина нашого приятеля, коли його призначили послом у Філіппіни. Казала: «Це – все, така наша доля...». Не так просто жити за межами Батьківщини, представляючи її інтереси».

У дитинстві Олег Ревко хотів стати військовим, але через проблеми зі здоров’ям ця мрія не здійснилась. Проте він обрав професію медика. І не шкодує, адже його робота також надзвичайно екстремальна та відповідальна. Олег Петрович врятував не одне людське життя. Він – надзвичайно вимогливий до себе. Лікарю, як і розвіднику, помилятися не можна.

 

Сергій ДЗЮБА

 

Схожі матеріали (за тегом)