|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 22:07 | 10.21.2021

Велике будівництво Малої Надії

Будівельник – професія чоловіча. Щоб зводити будинки, класти цеглу, встановлювати вікна й двері, треба велика сила. Чоловіча. Але наші жінки легко ламають стереотипи. Вони не лише народжують дітей, дбають про родинний затишок, а й зводять ошатні будинки.

namala

За спиною вправної будівельниці Надії Малої – добротна частина Чернігова. Будинки, школи і навіть банки… Важко уявити, скільки тонн цегли поклали ці тендітні жіночі руки. За щирою посмішкою і доброзичливим поглядом – вольовий характер. А як інакше? Коли все життя доводиться працювати у чоловічому колективі. Пані Надія запевняє, що у бригаді її ніхто не ображає, але й не приховує: інколи для дисциплінованої атмосфери на будмайданчику не лише добрим словом доводиться частувати колег по цеху.

Житлові комплекси з’являються швидко, як гриби після дощу ростуть із чернігівської землі, щоб задовольнити попит все нових і нових клієнтів. Але є те, чого на рекламних зображеннях ніколи не побачиш, – будівельників за працею.

Справді, щоб працювати на будівництві, треба неабияк любити свою професію. І здоров’я міцне мати, і велику витримку, не боятися снігу-дощу-спеки… Змінюються матеріали, змінюються способи будівництва, а робота муляра лишається незмінною і надважливою. Не буде рук, щоб класти цеглу, – не буде й даху над головою. Та й зайнятості для решти будівельних бригад. Від людей цієї професії залежить дуже багато. Адже без них не було б ні заводів, ні лікарень, ні шкіл, ні житлових будинків…

 

Сильні боки слабкої статі

 

Надія виховувалася у багатодітній родині. Мабуть, із материнським молоком всотала любов до праці. Адже матір сама виховувала чотирьох дітей, тож всім доводилося працювати, аби мати хліб на столі. Закінчивши 10 класів школи у селі Сидорівка на Борзнянщині, дівчина поїхала у Чернігів і вступила до професійного училища № 3. Вже за рік навчання тендітна Надія влаштувалася на роботу.

«Прийшла в «Житлобуд-1», до знаменитої бригади Дорошка. Така худюча, невисока, а начальник і каже, мовляв, ти хоч цеглу піднімеш?» – сміється Надія Миколаївна, згадуючи події 36-річної давнини.

cegla

З тих пір – ані дня без цегли в руках. Її часто дражнили «мала». А посперечатися не можна було, бо доля прізвищем відповідним нагородила.

– Мала-мала, а працює на рівні з чоловіками, а іноді й краще! – приєднується до розмови виконроб Володимир Масановець. – І на місце може поставити, коли треба. Побільше б таких людей завзятих на наших будмайданчиках.

– Ой, Валентиновичу, не нахвалюйте. Працюю, як усі… Роботу свою просто люблю, – дещо зашарівшись, відповідає пані Надія.

Не звикла наша героїня до компліментів, та й не дуже полюбляє.

– Будмайданчик – не місце для лагідних слів. Це місце, де працювати треба, а не базікати, – сміється моя співбесідниця.

 

Від «китайки» до… Білорусі

 

Першою новобудовою, стіни якої «росли» з-під витончених дівочих рук, був найдовший у Чернігові будинок, який у народі «охрестили» «китайською стіною». Це унікальна багатоповерхівка в центрі Чернігова: 10 під’їздів, 9 поверхів, 360 квартир. З її даху і верхніх поверхів відкривається панорама практично всього міста і приміських територій.

«І зараз, коли проходжу повз, згадую, як тоді будували… Напевне, професія і загартувала мій характер. Бо у школі я була тихою і все брала близько до серця: могла розревітися без причини, образитися з нічого», – зізнається пані Надія.

15 років наша героїня пропрацювала у «Житлобуд-1». 7-поверховий банк на П’яти кутах, будинки на ЗАЗі, 19 школа… і навіть котеджі у Білорусі.

uroven

«Їздила і у Білорусь, у Київ, Славутич на роботу… Дітей-підлітків доводилося самих удома лишати, а як інакше?.. Сама виховувала, сама на ноги ставила», – з гіркотою у голосі говорить Надія Миколаївна.

Нині пані Надія – вже бабуся, має двох чудових онучок Софійку та Єву, яким і присвячує вільний від будівництва час.

«Син і донька вже дорослі, їм моя увага не надто потрібна, а от онучки – моє життя», – посміхається жінка.

 

«Вся надія на нашу Надію!»

 

Проходимо на будівельний майданчик. Надія, як справжня господиня, проводить екскурсію. Серед складнощів на робочому місці називає спеку, особливо цього літа.

«У теперішній час умови праці кращі. Прогрес не стоїть на місці. Але погода не залежить ні від кого, на неї ми не можемо вплинути. Після розпаду будівельної компанії ми своєю бригадою з п’яти чоловік перейшли до приватного підприємця. Тут і працюю вже дев’ять років».

– Вся надія на нашу Надію! – викрикує хтось із бригади. – Вона у нас така одна на весь Чернігів – муляр п’ятого розряду. Ми за нею інколи не встигаємо!

Чоловіки працюють, не покладаючи рук. І в розмові нарікають на те, що незабаром нікому буде будувати.

– Молоді на будівництві нема. Молодше 35 років жодного муляра! А не буде муляра – не буде роботи для решти людей, що на будівництві задіяні.

Вісім років Надія Миколаївна – єдина жінка у бригаді. І це не намагання бути нарівні з чоловіками або прояв гендерної рівності. Аби щодня приходити на будівельний майданчик, а не в затишний офіс, потрібен особливий характер і велика любов до обраної професії, людей і міста, яке ти розбудовуєш. Її руки будували у багатьох мікрорайонах міста. Нині разом зі своїми колегами-чоловіками – зводять красиві й затишні багатоповерхівки на Масанах.

cholobudy

Навіть під час розмови чоловіки не покладають рук

 

«Коли починається будівництво нового об’єкта, ти приходиш практично на пустир, де немає абсолютно нічого. Минає час, росте будинок і ти йдеш повз нього і пишаєшся: оце я будувала, і це, і це… І на душі так радісно стає…», – підсумувала наша героїня.

За 36-річний стаж у будівельній галузі трудова книжка Надії Миколаївни розписана відзнаками за сумлінну і багаторічну працю. Є подяки й від перших осіб держави… Та хочеться, щоб на таких неймовірних людей, які будують наше завтра, частіше звертали увагу. Бо будівельник – професія справжніх чоловіків та жінок, істинних трударів та відчайдушних патріотів своєї держави, які не бояться мозолів, забруднити руки, працюють і в спеку, і в лютий мороз. Саме їхня праця – запорука комфорту та затишку українського народу!

Тож напередодні свята хочеться побажати, щоб фортуна супроводжувала цих неймовірних людей у всіх починаннях. Бажаємо наполегливо і вдумливо закладати фундамент безхмарного щастя, зводити стіну фінансового благополуччя, проектувати втілення бажань і жваво освоювати технологічні процеси особистісного зростання!

 

Вікторія Корольова

Схожі матеріали (за тегом)