"Розорали все! Немає де й корови припнути..."
Розорав останнє пасовище! У селі Полова, що на Прилуччині, люди обурені свавіллям місцевого фермера.
Той по весні задискував колишнє русло річки Половенька, де селяни випасали худобу та брали сіно. Тепер власники корів залишились без випасу. Одні в безнадії готові здати годувальниць м’ясникам, інші налаштовані більш рішуче. Хто винен в аграрному свавіллі і де шукати правди простому дядькові?
«Все село оборали, всі сіножаті позабирали, діти зробили стадіон – і той забрали!»
«Було останнє пасовище – і те забрали, – бідкається пенсіонерка Ніна Сисунова. – Ще й на глум під самим плотом верби повипилювали. Я кажу: «хлопці, я дровами топлю, нащо ж ви у мене пиляєте!» Так їм хоч би що. Кажуть, їм так Люлька наказав».
Віктор Люлька – це місцевий фермер, який орендує у Полові частину земель. Ще двома орендарями селянських паїв є ТОВ «Агрікор холдинг» і Прилуцький хлібозавод.
Ніна Борисівна разом із дочкою Оленою виживають за рахунок корів. У господарстві їх тримають дві. Дехто з селян тримає і по чотири корови. Кажуть, перекупникам молока не здають, бо дешево, а возять у Прилуки.
«Поїду на базар, продам молоко, куплю що треба – і за ті гроші живемо», – говорить її донька Олена Сисунова.
«Роботи немає, пенсії у 55 не дали, – приєднується хазяйка Тетяна Тартак. – Хліб, пігулки – ніхто даром не дасть, тільки корови мене і виручають».
Підходимо до колишнього випасу: на око – гектарів зо п’ять. Ще минулого літа у цій низині селяни припинали корів, а до того умудрялися ще й сіно викосити. Трава тут зелена і соковита аж до глибокої осені. Все через те, що ця низина є колишнім руслом річки Половенька, яка, очевидно, і дала назву селу. Нині ж на колишньому руслі – сліди від дискових борін!
«Ген, аж туди, по Зінькове, – показує рукою половчанин Микола Сич, – були сіножаті. Там ще колгоспну худобу пасли. Тепер все розорали під самі двори, – обурюється селянин. – Все село оборали, всі сіножаті позабирали, діти зробили стадіон – і той забрали!».
«Коли розпайовували землі, то виділили нам випас, – приєднується Тетяна Тартак. – Так той випас заорали, а ми ще три роки в сільську раду гроші платили за те, що там корів пасемо. До цього часу всі мовчали, але тепер мовчати вже не будемо, бо діватись нікуди».
Готових говорити правду у Полові небагато – одні давно позбували корів, відтоді як у них забрали випас, інші працюють на місцевого фермера, якому люди закидають самоуправство, і бояться втратити роботу.
«Це ще ж не всі поприходили. Люди хоч і незадоволені, але бояться вийти, бо у них малі діти, і роботу можуть у Люльки втратити, – каже Тетяна Тартак. – Робота сезонна – восени перебирають картоплю. Але для села – які не які, а заробітки».
На іншому кутку Полови, де ще донедавна буяла трава, «МТЗ» фермера впевнено борознить плугом землю.
«І нікому на їх управи знайти, – зітхає Микола Михайлович. – Ти ж бачиш, що люди тут корів пасуть: ну от чого ти сюди лізеш?».
«Це наш пастовень, – додає Тетяна Тартак. – У людини совісті немає!».
У сільській раді розводять руками
Так чи інакше, але наразі у Полові дійсно немає випасу. Для селян, які утримують останніх 15 корів – це неабияка проблема.
«Я не знаю, як я буду далі жити без корови – у мене ні роботи, ні пенсії», – бідкається Олена Сисунова.
У тому, що трапилося, люди звинувачують голову Сухополовецької сільської ради Сергія Проценка. Мовляв, той давно перебуває у зговорі з одіозним фермером.
В сільській раді керівника села ми не застали. Натомість попросили пояснень у секретаря сільради Людмили Кубрак.
«Ми надавали погодження тільки своїм людям, які мешкають на території сільської ради, – констатує Людмила Григорівна. – Краще вам розкаже наш землевпорядник».
«Ці землі роздало Головне управління Держгеокадастру в Чернігівській області, – коментує землевпорядник сільської ради Ніна Матвієнко. – До нас вони надсилали погодження, але ми його не надали. Тому всі питання – в Чернігів. Сільська рада тут ні до чого. Коли ми розпоряджались цими землями, то таких ситуацій не виникало. Як тільки почав розпоряджатись обласний держгеокадастр, все довкола роздається і нас не питають».
«Це рішення виносили на сесію і сесія ухвалила відмову, – додає секретар Людмила Кубрак. – Роздали землю чужим людям, яких ми взагалі не знаємо. Ми самі обурені!».
Свавілля Держгеокадастру
«Така ситуація не тільки по нашій сільській раді, це по всьому району. Можливо, й по всій країні таке! – говорить і припускає землевпорядник Ніна Матвієнко. – Рішення ухвалюють без нас, і ми бачимо по кадастровій карті, що воно вже віддане. Навіть мені доводиться вишукувати, кому ж його віддали. За увесь цей час на території нашої сільської ради Чернігів так роздав до 20-ти гектарів точно».
Ситуацію з пасовищем ми поросили прокоментувати представників Держгеокадастру. Начальниці Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області Надії Чіпак на місці не було. Коментувати будь-хто інший відмовляється. Виходить так, що Надії Миколаївні та її колегам із Чернігова видніше, кому і як треба роздавати землю. Разом із тим ніхто не думає про простого сільського дядька, який, намагаючись вижити, чіпляється за хвіст тієї нещасної корови як за останню надію. Чи буде колись цьому край? Буде! Принаймні у Полові люди збираються вивезти корів на трасу. Можливо, тоді чиновники, сидячи за 200 кілометрів від селянського поля, почують їхній голос.
Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора