Ковпитці борються за свою землю і майно
Аграрна реформа, розпочата у 90-х роках минулого століття, призвела до того, що колгоспи в нашій державі припинили існування. Після них людям залишилися земельні та майнові паї. І якщо земельний пай можна здати в оренду і отримувати за нього якісь кошти, то майнові сертифікати у більшості населення лежать без діла. Так донедавна було і у жителів села Ковпита Чернігівського району, але взимку люди дізналися, що їхнє майно без їх відома і згоди було розпродано. Тож тепер ковпитці шукають справедливості і вимагають провести розпаювання заново.
Майновий пай – це частка кожного члена КСП в майновому пайовому фонді, розмір якої залежить від трудової участі в діяльності цього підприємства. Право на майновий пай посвідчується Свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства. В ньому зазначалася сума, на яку члену реорганізованого КСП могло бути виділено майно, що підлягало паюванню, та відсоток такого майна у загальному пайовому фонді. Наразі питання викупу й оформлення «пайового» майна є досить актуальним. Існує чимало господарств, що фактично користуються таким майном і не мають жодних документів, які б підтверджували право власності або право користування ним. Щось подібне відбувається зараз між пайовиками колишнього колгоспу ім. Коцюбинського в селі Ковпита Чернігівського району і засновником ТОВ ім. Тищенка (котре взяло в оренду майно колгоспу) Миколою Кужелем, якому пайовики нібито віддали своє майно в безкоштовну оренду на 20 років.
Пайовиків обікрали?
Люди розповідають, що наприкінці 90-х років їхній колгосп ім. Коцюбинського був величезний і багатий. На той час він був одним з кращих в районі. Тисячі гектарів орних земель, три тисячі свиней, чотири тисячі голів великої рогатої худоби, багато техніки, ангари, погреби, будівлі та інший реманент. Та зараз майна колективного сільського господарства з балансовою вартістю понад 9 мільйонів на старі ціни в селі майже не залишилося. Селяни кажуть, що місцевий голова колгоспу незаконно заволодів їхнім майном, а половину його взагалі продав без відома і дозволу людей.
«У 2001 році наш колгосп ім. Коцюбинського розпався, – розповідає пенсіонер Микола Прядко. – І відразу відбулося розпаювання майна серед працівників колгоспу. Поділили усе колгоспне майно. У кожного свій відсоток, який залежав від стажу і заробітку людей, які там працювали. Вже тоді саме це розпаювання пройшло неправильно, адже половина майна колгоспу залишилася нерозділеною. Та найголовніше те, що все наше майно перебуває зараз в незаконному розпорядженні однієї людини, останнього голови колгоспу Миколи Кужеля. Нещодавно ми дізналися, що нібито в 2003 році був проведений схід пайовиків, які віддали на 20 років у безоплатну оренду все майно. Та ніякого сходу не було, люди нічого не підписували і не віддавали в оренду. І тим паче не отримували жодних грошей за користування всім цим нашим майном. Немає жодного акта-договору про оренду.
Та й навіщо ті документи, якщо люди живі і вони знають, що не підписували. Сьогодні з нас роблять дурнів, мовляв, ми забули. Ми хочемо справедливості – забрати наше майно у Кужеля і зробити перерозпаювання. У сільраді була документація, скільки пайовиків було, але всі ці документи викрали в 2013 році, і я не думаю, що це збіг. Інсценували крадіжку в сільраді, бо там були сертифікати з голограмою і під номером, а нам потім видали сертифікати на звичайному папері. Списків пайовиків нам не дають досі, а от агрокомпанії «Баришівка», яка обробляє в нас землі і хоче скупити ці майнові сертифікати у людей, дали. Та й тут без махінацій не обійшлося. Адже Чернігівська районна адміністрація дала відписку на мій запит, де вказується, що було 860 пайовиків. А от у списку, який наша голова надала агрокомпанії «Баришівка», вказано вже більше 1000 людей. Навписували туди мертвих душ. Зараз, після того, як ми підняли питання майнових сертифікатів, представники «Баришівки» почали скуповувати у людей сертифікати за безцінь. Хтось вже продавав, але це нічого не вирішує, бо на будь-яку діяльність потрібна згода всіх власників паїв».
Пайовики описали своє майно
«Ми вже створили комісію пайовиків і почали робити опис майна, яке залишилося, – говорить Микола Семенович. – І просто жахнулися. З колись мільйонного господарства майже нічого не залишилося. Кужель все порозпродував: і худобу, і техніку, і навіть металобрухт здав. Яке він мав на це право, адже це не його майно, а наше? На 2001 рік майна у колгоспі було багато: комбайни, трактори, 4 тисячі рогатої худоби, більше 3 тисяч поросят, – все розпродав. Залишалися троє бугаїв, які осіменяли людських корів, то й тих нещодавно здав, бо ми його не вибрали депутатом від нашого старостинського округу. Всі гроші від продажу нашого майна забрав собі в кишеню. На людей взагалі не реагує .У нас комплекс був найновіший, ми були мільйонерами – близько 9 мільйонів. А Кужель каже, мовляв, приймав колгосп – не було нічого, то ж де воно все ділося? У нас одна пожежна машина була, а він возив націй машині воду худобі. Довозився, що машину угробив. І не дай Бог якась пожежа – у нас немає чим гасити. Ми взимку на зборах сказали відремонтувати цю машину, він пообіцяв, але не зробив того».
Чи була оренда добровільною?
«Це було давно, але кажуть що дійсно на 20 років Микола Кужель взяв безкоштовно в оренду все це колгоспне майно, а людям за нього не платив нічого, – говорить діловод Ковпитського старостинського округу Надія Пустовойт. – Куди там воно ділося, зараз ніхто не знає. Коли він брав в оренду, була худоба і техніка, зараз нічого немає. Це майно колективне, і за законом, якщо земля чи майно – колективної власності, то якщо хоч один із власників проти або помер і пай не успадковано, то колектив взагалі нічого не може продати сам».
У старостаті підтвердили і те, що списки людей, які мали частку в колективній власності, були в журналі реєстрації видачі майнових свідоцтв, який зберігався в сейфі сільради. Та сейф викрали, його досі шукають.
«У 2013 році у нас була крадіжка в сільраді, – говорить жінка. – Сейф стояв у кабінеті голови. Тоді сейф, виборчі ноутбуки і ще якісь документи по розпаюванню викрали. І справа досі не розкрита. Хто, що тоді крав – досі невідомо. Тоді ніхто цими паями не цікавився, а зараз згадали про своє майно».
І городи на паї відбирають
Та майнові паї – не єдина проблема ковпитців. Проблема також із землею, а саме двома гектари, на які має право кожен, а першочергово – учасники АТО. А ті, хто за десятки років не встиг приватизувати свій клаптик городу, втрачають його без попередження.
«Я багатодітна матір, все життя пропрацювала в колгоспі дояркою, чоловік – пастухом, – плаче пані Лариса. – Колгосп мені поставив будинок. Було в мене два городи по 15 соток, які я 35 років обробляла, і біля хати 4 сотки, але все це не приватизоване, бо грошей в мене таких немає. Я отримую 1600, а чоловік 1400 гривень. За що я маю її оформити? Тепер всю мою землю, яку я стільки років обробляла, віддали на паї. Що тепер робити мені? Я не маю навіть де картоплі посадити наступного року. І хіба за стільки років я не заробила в колгоспі на город? Звернулася до нашої старости. Вона сказала, що мою землю віддали атовцям. Як таке могло статися, якщо це мені до номера давали землю, до моєї хати? Мені за законом має належати 60 соток, а у мене забрали все. У них же є запаси землі, так дайте. Заявку я вже дала на приватизацію, але не встигла приватизувати».
«Усім, хто воював в АТО, відповідно до закону видають по два гектари, але й кожен громадянин України має право на 2 гектари, – говорить депутат Ковпитського старостинського округу Василь Пархоменко. – У людей городи не приватизовані, бо на жебрацьку пенсію вони не можуть приватизувати ті землі. Тож у нас тепер виходить, що землі забирають, зводять людей лобами, що одні на інших йдуть з вилами».
У сільраді кажуть: такі проблеми зараз мало не в кожному господарстві, бо багато городів були не оформлені належним чином, тому й потрапляють під розпаювання. Рішення одне – шукати гроші і оформляти.
«Відповідно до закону, якщо людина більш ніж 15 років обробляє землю, то вона має першочергове право на її приватизацію, а учасники АТО мають право на першочергове виділення землі, – говорить пані Світлана. – Справа в тому, що в Ковпиті більш ніж 50 учасників бойових дій на Сході. І всі землі запасу, які люди обробляли досі, переходять їм. У лютому був схід села, тоді всі люди були попереджені, щоб оформили свої земельні ділянки до травня. У мене також одна ділянка у 2 гектари, яку ми довгий час обробляли, але не приватизували, відійшла військовим. У нас тут всі в однакових умовах. Бо приватизувати землю зараз – від 3 до 5,5 тисяч гривень за одну ділянку, а для багатьох це непідйомна сума».
Та от у селищній раді Михайло-Коцюбинської ОТГ говорять, що староста має надавати детальну інформацію про землі, тоді і конфліктів можна було б уникнути. Адже вже скасували два рішення по Ковпиті, якими людські городи передавалися іншій особі.
«У Ковпитському старостинському окрузі виникла неприємна ситуація з земельними ділянками, – говорить виконувачка обов’язків голови Михайло-Коцюбинської ОТГ Ніна Ворох. – На 33-й сесії ми погодили рішення виділити дві земельні ділянки, і держгеокадастр їх надав. Та потім виявилося, що то людські городи, які багато років обробляються. Тому ми на останній сесії, яка пройшла 25 жовтня, після звернення людей скасували ці два рішення. Ми ж не знали, що на тій ділянці знаходяться людські городи. Звичайно, аби відразу знали, то ніколи б не погодили. У нас практика така: на земельну комісію ми обов’язково викликаємо старосту старостинського округу, бо вона там живе, в неї є кадастрова книга, вона знає, де чия ділянка, краще за нас. Так було й у цьому випадку. На засіданні земельної комісії була присутня Алла Андріївна, і жодних заперечень вона не мала. Вона все погодила, нічого нам про городи людські не сказала. А, взагалі, згідно з законом, людина, яка обробляє землю більше 15 років, має першочергове право на її приватизацію. І якщо вона відмовиться приватизувати, тоді можна передавати цю ділянку іншій особі».
* * *
Кореспондентка намагалася зв’язатися телефоном із Миколою Кужелем, аби почути його точку зору на це питання, але на телефонні дзвінки він не відповів.
Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото Олексія Миколаєнка