Перехожі спочатку дивувалися кортежу з новеньких тролейбусів, який мандрував центральними вулицями, а потім містяни змогли долучитися до дійства на Валу. Секрет у тому, що Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка (НУЧК) змінив місце урочистостей з приводу початку нового навчального року. Про незвичну форму свята ми вирішили розпитати очевидців. Перші питання адресуємо проректору з науково-педагогічної та виховної роботи, кандидату історичних наук Анатолію Тимошенку.

— Не кожного дня можна побачити, як вісім тролейбусів катають винятково молодь і здійснюють оглядову екскурсію містом. Розкажіть про мету такого креативу і приховані родзинки його втілення.

— Ідеї організаторські, як поезія – накривають зненацька і потребують ретельної командної роботи. Ми вирішили зовсім відійти від формату «лінійки», адже першокурсники – це зовсім юні хлопці та дівчата, котрим варто допомогти подолати психологічну скутість і зробити свято невимушеним та змістовним. Майже половина з них приїхала на навчання з нашої області. Тому показати Чернігів у всій його красі – це те, що треба для молоді.

Пісня для коханої

— Який саме Ви обрали маршрут для промо-мандрівки?

— За сорок хвилин багато де побували: посадка біля університету на вулиці Гетьмана Полуботка, через площу на П’яти кутах рушили до готелю «Україна» і «Мегацентру», потому їхали до Центрального ринку та повз видавничий комплекс «Десна» далі до Троїцького собору на Болдинку. Остання зупинка – Катерининська церква.

— Цікаво, кому доручили екскурсійний супровід у салонах: кураторам чи заступникам деканів з виховної роботи ?

— А от і не вгадали. Я вважаю, що саме молоді люди мають розповідати молоді. Особливо, коли у місті є харизматичний і незвичний екскурсовод, наш співробітник Ервін Міден. У кожному тролейбусі звучав аудіозапис його спеціально розробленої екскурсійної програми. У нього виходить весело, дотепно, інколи по-молодіжному надто ексцентрично, що й дратує багатьох академічних істориків. Але для популяризації історії нашого міста це доречно і добре.

Пісня про Україну

— Після екскурсії чернігівці та гості міста були приємно вражені естетичним подарунком – віртуозною грою «Дикселенду» – структурного підрозділу військово-музичного центру. Розкажіть, чому саме такий вибір?

— Задум був такий: коли першокурсники підійдуть до Катерининської церкви, має відбутися зустріч зі старшими друзями по навчанню та вручення приємних подарунків – брелоків і повітряних кульок з мотивуючим написом «Я і НУЧК – це круто!». Ну що краще за живу музику допоможе в створенні потрібної атмосфери!? Тому і філологи, і психологи, педагоги й митці, історики та природничники з фізкультурниками – всі отримали по чудовій надихаючій мелодії від профі.

— Пане Анатолію, Ви не побоялися нарікань, буцім-то весь Вал перерито, зараз це не найкраща локація. Чи виправдалися очікування?

— Локація найкраща! Ми – шевченківці, тому віддати нашому духовному патрону шану, поклавши квіти не формально, а по-справжньому привернувши до нього увагу молоді – наш обов’язок.

— Багато хто дивується Вашій енергії і невтомності у персональному веденні всіх виховних та святкових заходів. У Вашому стилі спілкування з аудиторією відчувається переважання рис демократичного модератора, а не академічного менеджера вищої школи. Розкажіть, чому так?

— Скажу просто – мені дуже подобається ця справа. Очі студентів надихають. Процес цей можна порівняти з роботою ретро-приймача, який треба було вручну колись налагоджувати на потрібну хвилю. Я отримую насолоду, коли хвилі починають співпадати. Переконаний, що моя виховна місія – у сприянні адаптації студентів до нашого ВИШу. А це варто робити без зайвого металу в голосі, тепло і людяно.

Анатолій Тимошенко

— Насамкінець сформулюйте Ваші авторські три правила вдалого Першовересня.

— У кожного навчального закладу є власне бачення, яким має бути це свято. Мені здається, що три теми є вічними і гідними акцентування уваги. Це подяка батькам, які виростили студентів, це перше студентське кохання і любов до малої і великої Батьківщини. Тому у відповідності до цього і підбирали репертуар наші кращі молоді вокалісти - Олександр Лузан та Тетяна Овчаренко. У нас є прекрасний науковий, виховний потенціал, а головне – людський. Тому всім причетним бажаю творчого і насиченого нового навчального року!

 *****

Наталiя Палiй, мама першокурсниці Анжели Палiй з природничо-математичного факультету за спеціальністю «Фармація»:

- Чудові враження! Дуже святково і хвилююче водночас. У мене, як і в багатьох мам, навіть сльози виступили на очах, коли про батьків сказали добре слово і вшанували піснею. Сподобалося світло-димове шоу. Але найбільше моє позитивне враження – промова ректора. Зазвичай керівники грішать довгими і нецікавими промовами, а тут зовсім інший підхід – емоційно, коротко, енергійно, влучно підібрані цитати з поезій Тараса Шевченка… Думаю, що навчання моєї дитини, розпочате так яскраво та життєрадісно, буде також на належному рівні та сподіваюся на її дорослішання в атмосфері поваги та любові.

Марина Столяр, завідувачка кафедри філософії та культурології, професорка:

— Важливо дати молоді певну модель свята, в якій шанується час. Приємно, що всі урочистості відбулися у адекватному темпоритмі, лаконічно, якраз для того, щоб дати більше можливостей для знайомств з кураторами, невимушеного спілкування студентів один з одним, прогулянок врешті-решт. Погода теж сприяла відпочинку студентства. А педагогічний колектив нашого вишу з радістю передаватиме вже з другого вересня фундаментальні знання як у бакалавраті, так і в магістратурі.

Віталій Решинський, магістрант 2 курсу філологічного факультету:

— Сьогодні для мене в статусі студента останнє перше вересня. Це означає перехід на вищий рівень життя в недалекому майбутньому. Наче граєш в якусь комп'ютерну гру і докладаєш надзвичайних зусиль, щоб вийти переможцем. Але зараз зрозумів, що це не гра. Після свята з’явилося відчуття свободи творення власного майбутнього і відповідальності. Та в кожної монети є дві сторони. І до радості та очікування чогось нового додається невеликий присмак смутку. Значну частину свого життя ти перебуваєш у «сім'ї» університету, який захищає тебе. Тож хочеться все пригадати: перший дзвоник, перший іспит, знайомство з одногрупниками, взаємини з улюбленими викладачами. Тому 1 вересня – особливий час. Це час вдячності і сміливих планів.

Спілкувалася Марічка Кульбаба

Фото Віктора Кошмала