Вона розумна, неординарна і цікава. Як творча людина, має безліч талантів і палких шанувальників. Чуттєва і витончена душа пані Євгенії не зачиняється у викладацьких рамках – вона літає вище дерев і дахів, торкається сонця і зірок, а потім повертається на нашу грішну землю, щоб кожному подарувати чудові скарби.

Вона малює і займається декупажем – звичайні пляшки перетворюються у неї на античні амфори. Малює на бересті, робить кумедні маски з пап’є-маше, чарівних звіряток із флісу…

Їй подобається запах скошеної трави, гіркого полину і липи, подобається жити в маленькому провінційному містечку, бо не любить метушні і галасливого натовпу.

Вона знаходить час для всього: почитати нову книгу про Мікеланджело, розмалювати піч на сільській туристичній садибі українським орнаментом, збігати на заняття йогою, узяти участь у музейному заході, написати сценарій для маленького фільму про свого улюбленого Гаррі Поттера, який не втомлюється шукати істину і смисли життя… Вона може зібратися за півгодини і помчати у Чернігів на виступ фантастичного львівського хору «Гомін», дарує на день народження улюбленим студентам квитки на театральні вистави у Прилуках.

Швидка, енергійна, щира і життєрадісна, романтична мрійниця і вигадниця…

Про унікальність України, Розстріляне відродження і Голівуд у Прилуках

Пані Євгенія захоплено розповідає про своїх студентів і про те, скільки цікавого і незвичайного їм вдалося зробити за ці останні роки разом, скільки найнезвичайніших мрій сміливо втілили вони в життя!

Знайомство з країнами світу на географії

Нещодавно замість Хелловіна вони поставили «Магію на полонині» з трембітами, Мавкою і мольфарами. Надали цьому чужому, американському святу суто український контент і контекст.

А які прекрасні етнографічні свята, присвячені Дню української хустки, вони проводять! Вчаться хусткуванню і влаштовують драйвові фотосесії на різних локаціях: у краєзнавчому музеї, центральній бібліотеці, на природі…

Нудний однотонний паркан біля коледжу ще кілька років тому розквітнув візерунками вишиванки, і має стильний і автентичний вигляд.

Зі щасливими очима Женя згадує, як під час пандемії медичний коледж перетворився на голлівудську кінофабрику, на невелику, але потужну кіностудію: вони відважилися і зняли кіно за мотивами відомої різдвяної історії Миколи Гоголя!

Занять ніхто не скасовував, заклад жив своїм звичайним життям, але ж вірус кіномистецтва літав у повітрі і мало-помалу заражав усіх підряд. Знятися у першому кіно коледжу охоче погодилися не тільки студенти, а й викладачі (ви не повірите, але в ролі незрівняної, красивої Солохи знялася навіть сама директорка коледжу пані Тетяна Котляр!)…

– Я дуже хочу, – зізнається Женя, – щоб наші вихованці навчилися любити і цінувати все своє, українське, щоб знали і поважали матеріальну і духовну культуру своїх пращурів, історію країни. Щоб зрозуміли, що жодна інша країна не має такого унікального архетипу, як вишиванка, в якій закодовано генетичний код нації, як українська народна пісня…

На уроках мистецтва, яке викладає пані Євгенія, вона розповідає студентам про трипільську культуру, про Параджанова і Оксану Забужко, Сергія Жадана…

Її студенти знають про Розстріляне відродження, про українських діячів культури, які були жорстоко знищені тоталітарним радянським режимом.

Нещодавно вона влаштувала перегляди фільму «Заборонений» (присвячений Василю Стусу) і документального фільму про оперного співака світового рівня, соліста Паризької опери Василя Сліпака, який загинув на російсько-українській війні. Вони дивились ті кінострічки у …бомбосховищі – українців продовжують нищити…

Студенти цінують її різнобічність, довіряють її судженням, вчаться аналізувати явища під різним кутом. І, безумовно, люблять свого викладача і намагаються бути схожими на неї…

Про волонтерський хаб, посилки на фронт і плетіння сіток як медитацію

З війною багато чого змінилося, але ж колектив закладу не втрачає креативності, він працює і шукає інші, нові форми роботи, які відповідають вимогам часу.

Напрацьовує стратегію процесів навчання і виховання директорка коледжу пані Тетяна Котляр. Вона ініціює і підтримує цікаві проекти, нові ідеї, які розвивають молодь, вчать відповідальності та любові до країни в ці важки часи.

Вже з вересня 2022 року в коледжі запрацював волонтерський хаб «Прилукиколеджмед». Пані Євгенія як керівниця волонтерського хабу говорить, що у ньому працюють і студенти, і викладачі, а також пересічні прилучани різного віку. Хаб тісно співпрацює зі всеукраїнськими та місцевими волонтерськими організаціями, з друзями і родичами працівників коледжу. З Чехії колишні колеги пані Євгенії шлють парафін для окопних свічок, бо він дорогий; її двоюрідна сестра з Броварів плете шкарпетки і також пересилає їх у Прилуки; мама – шиє труси; зі Львова шлють тканину на подушки...

Хаб напряму працює на декілька бригад ЗСУ, на шпиталі, на конкретних земляків і колишніх випускників коледжу, на стабілізаційні пункти, на яких поранені бійці чекають відправки в тил на лікування.

Волонтери займаються плетінням сіток та «кікімор» різного кольору і різного розміру, плетенням шкарпеток, відправленням посилок з усім необхідним для бійців на фронті. У посилки вони кладуть багато гігієнічних засобів: сухі душі, станки і піну для гоління, вологі серветки, пральний порошок, зубну пасту, мочалки і рідину, щоб швиденько можна було помитися у фронтових умовах. А також – труси, грілки для рук і тіла, подушки різного розміру, пояси з вовни для попереку, розпалювачі для окопних свічок, різні смаколики, каву і чай, домашню консервацію, патріотичні жовто-блакитні браслети, сплетені студентами, листівки з побажаннями… І майже все це потрібно купити – для цього у закладі проводяться благодійні ярмарки і збір донатів.

Женя працює там разом з усіма і зізнається, що плести сітки для неї – це своєрідна медитація: цей процес заспокоює, дозволяє подумати, розкласти все по поличках.

На знак подяки бійці присилають їм прапори з автографами, а командування бригад шле Грамоти і Подяки.

Пам’ятати загиблих і шанувати живих

У коледжі проходять зустрічі з військовослужбовцями, які ще воюють і які вже повернулися з війни.

Нещодавно цікава зустріч відбулася Юрієм Шевераком – його дружина Марина є випускницею коледжу. Юрій розповів про фронтові будні, своїх братів по зброї і про те, що його сильно поранило саме в день народження коханої дружини. Війна безжальна, і їй невідомі сентименти.

Зокрема у лавах ЗСУ служать нині випускники Юра Стінковий (працює у шпиталі) і Алла Кузнецова (медикиня в стабілізаційному пункті на Харківському напрямку). І не тільки вони…

Серед випускників закладу є, на жаль, і загиблі – встановлено вже чотири меморіальні дошки на честь героїв, які назавжди залишаються членами їхньої студентської родини…

Женя з болем говорить про свого друга дитинства Володимира, який зник безвісті чи загинув – у їх бліндаж залетіла ракета. Посилки дійшли на фронт, але по них ніхто не прийшов…

– Волонтерство – велика і відповідальна колективна справа. Одна я не змогла б стільки зробити для наших військовослужбовців, – зізнається Євгенія. – Поряд у хабі чи вдома працює багато студентів, викладачів, працівників коледжу і їхніх рідних. Вони не рахуються з часом, а так жертовно і творчо займаються волонтерськими справами! Я безмежно вдячна всім їм.

«Мені зі студентами цікаво і легко»

Серед студентів багато талановитих і добросовісних, і педагог просто сяє, коли розповідає про них. Руслана, під час підготовки до заходу про Розстріляне відродження, змонтувала весь відеоматеріал і оживила портрети поетів – вони заговорили, як живі, людськими голосами, вони читали свої вірші і розповідали про себе…

Я дізналася про переселенку Дашу, яка поставила для патріотичного свята танець «Клятва Азова», про Діану і Настю, які майже щодня їздили влітку з Обичева до хабу плести сітки, про Максима, який завжди відносить посилки на Нову пошту й відправляє їх, а ще вміє зашивати подушки. Про Сашка, котрий також плете сітки і робить окопні свічки; про розумницю Машу, яка займається всіма закупами для посилок на фронт; про Карину – її найпершу помічницю і юнака Ярослава, теж переселенця, який малює картини до творів Шевченка…

Для них це новий досвід, особистісне зростання, можливість навчитися комунікувати з людьми і навколишнім світом.

– З ними набагато цікавіше працювати, ніж зі школярами. Вірніше, спілкуватися, бо виховання – це звичайне людське спілкування. Здорово вигадувати з ними щось нове і цікаве, фантазувати, монтувати кліпи, робити декорації і костюми, репетирувати. Шукати нові ідеї, сучасні, без нафталіну, працювати разом на перемогу...

Коли Євгенія дивиться на майбутніх випускників, то молиться про себе, щоб війна скоріше закінчилась і їм не довелося йти на фронт…

Вона вірить в Україну, в її майбутнє, вірить у те, що країна відродиться і що саме молоді належить у цьому головна роль. У людях вона цінує розум і інтелект, порядність. І – активну громадянську позицію.

Пані Євгенія – завжди щира і життєрадісна. Завжди з посмішкою. Справжня українка і прекрасний педагог, подвижниця і волонтерка.

Женя не є безмовним мешканцем сучасного українського Простору і байдужим свідком Часу – вона створює Свій простір, перекроює його під себе, під нинішні вимоги і потреби. І в цьому світі цікаво всім. Вона змінює час – випереджує його, або ж хоробро мандрує то в минуле, то в майбутнє на своїй власній Машині часу…І в цьому просторі, в цій Машині часу вона не одна – з нею її студенти, її друзі і ті, кому вона довіряє.

Лілія ЧЕРНЕНКО