Педагог виховав не одне покоління достойних людей, з багатьма своїми вихованцями Василь Анатолійович досі підтримує зв'язок. Нинішнє ж покоління юнаків та юначок старший вчитель виховує у дусі патріотизму, який, на його переконання, має стояти на першому місці. «Хто ви?» – запитує вчитель у своїх учнів. «Ми – українці», – з гордістю відповідають ті.

За плечима у 70-річного Василя Хохльонка 53 роки стажу, з яких 40 – педагогічного. Предмет «Захист Вітчизни» для вчителя є не просто знайомим, а дуже близьким, оскільки впродовж восьми довгих років Василь Анатолійович проходив службу в Угорщині. Звідти – в Печенюгівську школу (в селі Печенюги), а з неї – у рідний Новгород-Сіверський державний ліцей. Для більшості вихованців Василь Хохльонок – як другий батько, бо вкладає не лише знання, але й душу в своїх дітей. Щирості та сміливості чоловікові не позичати – давно міг виїхати за кордон, куди його постійно кличуть друзі, але залишається разом із своїм народом, присвячуючи життя вихованню молоді.

У той день, який змінив усе, – 24 лютого – Василь Хохльонок гостював у сина в Чернігові.

«О четвертій ранку мені подзвонили друзі з Америки і сказали, що в нас війна, – пригадує її початок Василь Анатолійович. – Син поїхав заправив авто і зняв гроші з банкомату, а ми зібрали докупи дітей, речі і шукали місце, де можна сховатись. Я подзвонив своєму учню і спитав, чи забере мене до себе воювати. З тиждень, доки не вивезли дітей, ми були разом. Син залишився в Києві у теробороні, а я тут...».

Тоді пану Василю його друзі за кордоном запропонували виїхати, обіцяли, що все влаштують, але чоловік зробив вибір – залишатись в Чернігові і допомагати в обороні міста.

«Толку з мене на війні особливого не було, тож немає чим похвалитись, – виявляє надмірну скромність. – На першому бойовому виході із прикордонниками хлопці побігли, а я за ними ледве встиг. Що тут скажеш? Дід…» – зітхає він.

Вирішив допомагати цивільним людям та бути корисним для бійців, тож не цурався жодних завдань. А оскільки син Василя Анатолійовича живе в мікрорайоні «Масани», то на власні очі бачив роботу російського танка, відчайдушний спротив наших добровольців, збитий бійцем ТРО російський літак і полон цінного путінського «орла» Красноярцева, який скидав бомби на мирний Чернігів.

«Героїчний був час, – піднесено говорить наш співрозмовник. – І люди тоді були згуртовані, як одне ціле. Чернігівці боронили свій край відчайдушно, сміливо, ними не можна було не захоплюватись».

Проте були й негідні приклади. Один із таких, за словами чоловіка, він бачив на власні очі.

«Згадується випадок, коли в церкву московського патріархату, що на Масанах, завезли дітей зі школи-інтернату, настоятель їх не впустив і відмовив у прихистку. У цій церкві увесь час були і вода, і насоси, але з вулиці священики туди нікого не пускали, – обурюється Василь Хохльонок. – І тільки після 8 березня, коли був наказ від військової адміністрації, почали пускати людей по воду. Сказати, що це не по-християнськи, – це нічого не сказати».

Якось Василь Анатолійович сів і склав список вихованців, які пішли на війну. У цьому списку виявилось більше 300 імен. Деякі з них вже посмертні…

Вшанування полеглих як елемент патріотичного виховання

«Гірко спостерігати за тим, як за понад три роки затяжної і виснажливої війни більшість нашого суспільства збайдужіла. Половина плаче, а половина скаче», – констатує сумну реальність пан Василь.

І хоча в армію його не беруть, у педагога свій фронт – виховання достойних поколінь українців, патріотів свого міста, рідного краю, держави!

Показово, що вже три роки педагоги ліцею Ушинського вчать дітей не у стінах рідної альма-матер – 12 травня 2022 року російською ракетою знищено центральний корпус навчального закладу. І хоча збудований він у середині 19 століття, 80-сантиметрові стіни ліцею витримали удар. Попри складнощі з приміщеннями, державний ліцей користується популярністю – такою ж, як і уроки поважного педагога.

Зруйнований російською ракетою спортзал, в якому Василь Хохльонок тренував вихованців

Шкода лишень, що наша держава в особі очільників із центральної влади не розуміє важливості такого предмету як «Захист Вітчизни», особливо в час, коли її щодня боронять звичайні українці.

Так трапилося, що предмет «Захист Вітчизни» зробили на базі однієї школи і один раз на місяць дітей збирають на заняття.

Василю Хохльонку спочатку залишили чотири години військово-патріотичного виховання, потім урізали ще дві години. Одним словом, звели важливий предмет до невеликого гуртка.

Але навіть ці дві години на тиждень талановитий педагог намагається використати по максимуму. У вільний від навчання час Василь Анатолійович вчить своїх вихованців поводитись зі зброєю, викладає тактичну медицину, прикладну фізичну підготовку, тактичну та вогневу підготовку, а коли встигає, то дає ще рукопашний бій.

Поводження зі зброєю, на уроки часто запрошують захисників - вихованців педагога

Його вихованці присутні на всіх урочистих заходах з ушанування полеглих, за покликом серця, а не з примусу допомагають доглядати за могилками загиблих захисників.

Ще одне покоління вихованців Василя Хохльонка

Усе це – результат титанічної праці однієї маленької людини з великим серцем і щирою душею.

«Головний обов’язок кожного – бути патріотом», – каже 70-річний педагог Василь Хохльонок.

Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора та з архіву Василя Хохльонка