Нині фортуна щасливо посміхнулася прилучанці Світлані Бірюзовій – вона виграла десятикілогамовий мішок цукру.

Її добре знають і поважають на Прилуччині – майже 25 років вона, в різні часи, пропрацювала очільником культури району та міста (загальний трудовий стаж 52 роки).

Люблять і пам'ятають Світлану Петрівну досі, бо завжди любили не за посаду, не за крісло, а за те, що вона розумілася на питаннях та проблемах культури, працювала чесно і творчо, була справедливою. Ще й за її щирість, велике серце, за те, що шанувала, цінувала кожну співачку великого хору, кожного баяніста з маленького сільського клубу…

Світлана – чудова музикантка, вокалістка із рідкісним голосом, чудова бандуристка. Її чоловік Анатолій – один із найкращих музикантів у місті. Вони обидва – професіонали вищої марки.

Світлана і зараз на гребені всіх міських подій, у неї багато всіляких громадських обов'язків – «і вічний бій, спокій нам тільки сниться…».

Нині вона є головою міської ветеранської організації працівників культури і вирішує проблеми людей, які на пенсії. Займається волонтерством, допомагає в’язати сітки для фронту, турбується про переселенців і воїнів ЗСУ… Бере участь у загальноміських заходах в музеї і в бібліотеці, долучається до різноманітних презентацій, виставок, навідує концерти міських шкіл мистецтв і музичної…

– Я зараз навчаюся в 1 класі школи мистецтв по класу вокалу, сопілки і саксофона, а ще – у 2 класі загальноосвітньої школи, – жартує Світлана Петрівна.

Нині вона перебуває у іпостасі щасливої бабусі свого семеричного онучка Івана, вихованню і навчанню якого приділяється багато уваги.

У Іванка вже є свій блог, з комп'ютером він давно на «ти», пише сонати і кантати, чудово співає. А ще – збирає та досліджує жуків, дбає про кішок, собак, садить із бабусею помідори та тюльпани, закохується у дівчаток і молиться за Перемогу та Україну. Загалом, якщо і є сьогодні в нашому житті золото, то це – онуки…

Цьогоріч вони з онучком планують посадити на грядках соняхи і чорнобривці, вже посадили троянди і білий бузок, а щавель та кріп, що посіяли восени, вже сходить…

Іванко полюбляє приходити до бабусі та дідуся, бо тут завжди його чекають і тут цікаво…

Будинок у Бірюзових затишний, чистий, красивий – тут живуть щастя та кохання. На стінах – картини, на столі смаколики, на полицях багато книг і багато дзвіночків. Дзвіночки – це Світланина колекція. Мідні, бронзові, солом'яні, металеві, фарфорові, скляні… У кожного – своя історія, кожен привезений із якогось особливого міста, з пам'ятної поїздки чи подарований друзями…

Вже не перший рік жінка передплачує «Чернігівщину» і дуже нею задоволена.

– Всі матеріали газети цікаві і написані професійними журналістами, багато авторських матеріалів, і у кожного автора свій стиль, своя манера письма, – ділиться пані Світлана. – Гарні, щемливі нариси про оборону Чернігова, про подвиги наших захисників – у Чернігові мешкає моя рідна сестра, і ця тема близька мені. Люблю працювати на своєму невеличкому городі, тому слідкую і за порадами щодо вирощування овочів та фруктів… А як я хвилювалася за Героя України Леоніда Яковишина, за людей «Землі і волі», коли на них почалися рейдерські атаки! Цей героїчний чоловік по-справжньому турбується про землю, про своїх робітників! І безкоштовне житло, і доплати до пенсій ветеранам праці, ремонт доріг… Таких людей потрібно цінувати, шанувати! Хотіла навіть лист підтримки написати до редакції… Дякую журналістам за їх працю, бажаю здоров’я Леоніду Яковишину, редактору газети Сергію Дзюбі, всім працівникам. «Чернігівщина» – одна з кращих газет у області, в Україні. Нехай і надалі радує нас!

Підготувала Олена ВЕРБА