|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 18:41 | 02.24.2024

Се небо журавлі орали… Відкриття НадТаємниці України Іваном Марченком

(«Вогненна ватра творця», Іван Марченко, «Український письменник», 305 сторінок, 2018)

Несподівано маємо вражаючий геніальний неусвідомлений рядок поета: «І небо журавлі орали!» На рівні Папи римського Войтили, який має подібний рядок: «Веслуючи в небо». Се ж назва книжки віршів Войтили, яка вийшла в Україні. Співець поступово підступається до головного питання на с.4: «Така ось таємниця недозріла. Чого бідує довго так народ?..» Тим часом є глибоке усвідомлення Дніпровської України: «Дніпро колише в хвилях чисте небо, Минула тут майбутня далечінь, Вини ніхто іще не взяв на себе». Це досить потужне пророцтво, се вже викликання Рятівничого – дуже гостро стоїть саме нині це питання! Бо в Україні Пропав Батько і Мати: «Чого так довго в нас ладу немає? Чого диявол куряву здіймає? Невже це Україна овдовіла?» Поет ще не знає, що диявол – се Див-Явір за нашими Колядками, «Зелен-Явір стоїть якраз серед Синього моря, а на ньому Три Птахи НадСвітової Любові…Карна, Горинь, Жаля, а тим часом Самозавищена дурна Росія Із півночі на Україну пре!» (на с.5). Тому й прапор в нас синьо-жовтий! Знову ж Івану Марченку болить: «Звичайне в Україні диво, Земля багата – люди бідаки. Невже це нація забита і зрадлива, Вирощувать навчилась будяки?...» Бродив полями Леонід і думав: «Чого така забута Україна, Чого на націю наллято стільки бруду І кинуто з Московії киїну?»

І тоді поет жорстоко віщує: «Отак як буть, не довго і до тюрем, Й погасне нація у тундрі на вітрах. Погаснемо ой на чужих вітрах, якщо не подолаємо безголов’я! Пора скресати!» Хоча на с.65 поет стверджує: «Не знайдена ще галактична вісь», – а тобто – сей роман у віршах Івана Марченка – не тільки про Леоніда…

Інтуїція вірно йому підказує: «Велика крона золотих часів Зоріє в душу з неба нам привітно», але автор не володіє світовим контекстом і не може скласти все до Великої Купи – України-Руси. А ще земляку Тичини важливо знати про Вище Диво:

Тільки є ще вище Диво,

В світі є ясніше Сонце.

М’ята пахне більш правдиво

Й сам стаєш як те віконце. 1946 рік

(ІV. Павло Тичина, До своїх виборців).

Це той Тичина, що не побоявся казати Абсолютне: «За всіх скажу, за всіх переболію…»

Ось чудові рядки у Івана Марченка на с.78-79: «Шевченків дух незламний не потух, І вища правда заступила небо, Народжується з неба свій народ, Своя гора велика молодіє». На с.82-83 вже маємо Несхитного Пророка ВсеПравди і Всевіри: «Мене діймає золотим дощем, Розвиднює, міцніє Україна, Підставимо для добрих дій плече, Щоб сили наша Мати потроїла...Яке це щастя – воскресать народом, Яка це нам небесна благодать, Це наш правічний і преславний Родень, Життя за нього можемо віддать. А Це вже Шевченківський рівень: Не від Сона благодать, а з тихої твоєї хати нам возавістилась…

А чого вартий Крик убитого українця до своєї дружини:

 

Вона мене за муки полюбила,

А я її за співчуття до них ,

Вона мені три сина народила ,

А я зі світу Праведного зник.

 

Справді, куди ж подівся Світ Прав? «Дніпро-Славутинь осягає сутнє, «І хрест – кайдани» скинуті однесь, На Божому суді встаєм могутні, Для Праведних ще благодать гряде…Ідем, наче пута скидаєм із себе, Бо тут за свободу гриміла війна» (с.122, с.125)

«Хай воскресає Український Бог! Коли воскресне в муках славний Рід? – вигукує несамовитий і стражденний поет!»

Розбурханий і пробуджений Іван Марченко активно працює на теренах поезії.

Попри все «Вогненна ватра творця» перемагають. Бо «Се небо журавлі орали, хоч Птах до неба ще прибитий за крило» (с.59). Автор 12 книжок і кількох збірників «Сонцесвіт Березані». Відчувається геніальна сутність богообраного чоловіка…

Се небо журавлі орали – хай би так назвалася наступна книга поета!

 

Володимир Осипчук-Сковорода, член НСПУ, академік українського відділення міжнародної Академії оригінальних ідей

 

Мова наша Рідна

Мова рідна! Ти-як море!

Безконечна і глибинна,

Котиш хвилі, наче гори,

Б’єш у груди, бо невпинна.

Ой краса моя чудова!

Ти пришла з віків минулих,

Невмируще вічне слово

В наших душах не заснуло.

Рідна мова! Ти розкута,

Тож ми разом порадієм.

Ще жива і не забута

Розцвітеш-ще є надія.

Пісня серця і кохання,

Линеш солодко із неба,

Мова віри і братання,

Знаю: нам не жить без тебе.

І в лиху для нас годину

Ти звучиш натхненно й гордо,

Скарбе мій, святий єдиний,

Я з тобою непоборний.

Світлоносна, світлокрила!

У віки лети майбутні,

Щоб усій землі відкрила,

Що правічна ти й могутня.

 

Іван Марченко