В одному будинку мешкає жінка з дівчинкою. Окрім них – ні душі. Жінка народила дівчинку дванадцять років тому.

Зранку дівчинка складає до свого портфелика спочатку кольорові олівці та альбом для малювання, потім – книги і зошити, а далі – яблука, і вирушає до гімназії.

Якщо випадає вільна хвилинка або вчителька занурюється в класний журнал, дівчинка малює. Давній замок із башточками чи дахи якогось казкового міста. Його немає на малюнку, є лише дахи під черепицею, гостроверхі, піднесені ввись…

Їй дуже до вподоби власні олівці. Їх – аж тридцять два, і усі – різнокольорові. Є, наприклад, синьо-блакитний, синьо-рожевий, синьо-сірий, яскраво та чарівно синій і, власне, просто синій. Інші кольори – так само усіх відтінків. Коли дівчинка малює, вони перебирають тепло від її пальчиків, і це їй також дуже подобається.

А жінка тим часом чекає доньку з гімназії і готує обід. Вона не працює, тому що працювати ніде. Їй не потрібно нікуди йти, хіба що до крамниці, для того, щоб придбати яку-небудь дешеву дрібничку. Вона варить суп чи смажить млинці. І повсякчас дивиться у вікно.

А ще у них на балконі, у великому горщику для квітів, росте кактус. Величезний, сильний, а поряд із ним – багато кактусенят. Ось таке багатодітне потішне сімейство, якому вже затісно у горщику. Кактусенята звисають над краями, і, здається, повипадали б додолу, якби земля не утримувала їх так міцно.

Кактус розцвітає один раз на рік. Жінка з дівчинкою завжди намагаються не проґавити цю мить, тому що кактус зацвітає несподівано – уночі, і квітне до світанку, а на ранок його ніжна червона квітка так швидко згасає… І жодного разу їм не вдається підстерегти це диво.

Жінка часто повторює, що такі рідкісні кактуси розцвітають тільки там, де багато щастя, але дівчинка знає (недарма вона вже – майже доросла), що це – зовсім не так…

Лілія ЧЕРНЕНКО