На початку літа у видавництві «Академія» вийшла нова книга чернігівської письменниці-фантастки Олени Терещенко «Удвох на два світи». Це друга частина циклу затишного фентезі, перша книга якого, «Маги теж кохають», побачила світ минулого року. Книгу авторка вже встигла представляла в Києві, Чернігові, а також на фестивалі фантастики Pyrkon у Познані.

– Пані Олено, розкажіть трохи про жанр затишного фентезі загалом.

– Жанр затишного фентезі, cozy fantasy, зараз стає досить популярним у світовій фантастиці. Він бере свій початок у ковідних часах, коли люди почали шукати в літературі можливість відволіктися від новин і щоденного стресу. Пару років тому, завдяки перекладу книг британського автора Тревіса Болдрі в цьому жанрі, затишне фентезі почало набирати популярності серед українських читачів. І це не дивно, адже через війну ми всі постійно перебуваємо в стані стресу. Така література дає можливість відволіктися хоча б ненадовго.

Серед українських авторів тих, хто пише cozy fantasy, поки що небагато, і я маю честь бути однією з них. Але вже зараз спостерігається тенденція, що видавці прицільно шукають твори саме в цьому жанрі.

Для себе я визначаю cozy fantasy як книжковий антидепресант. Мене дивує, коли хтось каже, що зараз ми маємо читати книги виключно про війну. Я навіть посперечалася під час панельної дискусії на фестивалі «Книжкова країна» з цього приводу з однією колегою. Якщо людина має на те психологічний ресурс, вона буде читати серйозні й трагічні книги без примусу. Але якщо цей ресурс і так на нулі, то порятунком можуть стати саме затишні історії. Це не говорить про слабкість або безвідповідальність людини, що вона ховається за «рожевими окулярами», не донатить, не волонтерить тощо. Це лише про те, що людина намагається втримати своє ментальне здоров’я – як кажуть, «зозульку». Для того, аби й далі бути корисним членом суспільства, а не пацієнтом психлікарні. У кожного свій поріг стійкості. Адже лікар виписує ліки, а не радить пацієнту самотужки боротися з депресією і виявляти силу волі. Книга – це такі ж ліки.

Переживши облогу Чернігова у 2022, я думала, що ніколи більше не зможу писати. Я вважала, що під час війни місце лише для патріотичних книг, а не для фентезі. Але згодом я зрозуміла, що темні часи потребують світлих історій. Так народилася перша книга із cozy fantasy циклу «Келих див» – «Маги теж кохають». Я писала цю історію, навіть не замислюючись, чи вийде вона колись друком. Писала суто для себе, бо це була своєрідна арт-терапія, яка допомогла мені подолати стрес.

Але коли книга вийшла друком, і з’явилися перші відгуки читачів, я зрозуміла, наскільки люди зараз потребують таких затишних історій. Люди писали, що книга допомогла їм бодай на кілька вечорів поринути в інший світ, відпочити душею, отримати заряд позитиву. І я дуже тішуся з цього.

– Розкажіть більше про нову книгу «Удвох на два світи». Ви одразу планували продовження чи це сталося спонтанно?

– Продовження народилося з того, що мені шкода було розлучатися з героями «Магів». Тож спочатку я просто почала записувати окремі епізоди про їхні подальші пригоди, які згодом переросли в цілісне полотно. Неабияк посприяло написанню книги моє перебування на літературній резиденції «Парада» у польському містечку Недамірув. Це фантастичне місце в горах Карконоше, на кордоні Польщі й Чехії. Там надзвичайно цікавий місцевий фольклор, зокрема, є дуже колоритний персонаж – Дух Гір, Карконош. Я дуже вдячна хазяйці резиденції, пані Беаті, яка багато розповідала місцевих легенд, а також надала літературу з цього питання. Та й сама атмосфера резиденції – старовинний будинок у горах – дуже сприяла творчості. Саме тому в «Удвох на два світи» дуже багато гір. Порівняно з «Магами», в цій історії більше пригод і напруги, хоч вона теж затишна. Я жартую: якщо перша книга – це какао з зефірками, то друга – кава з коньяком. Героям, Марті й Роману, доведеться здійснити не одну ризиковану подорож між світами, аби врятувати колег із Академії магів від неправдивих звинувачень та підступів заздрісників.

Також книга містить інтерактивні елементи – на сторінках є кюар-коди, які ведуть на мою авторську сторінку на літературному порталі «Аркуш». Там можна почитати оповідання спін-оффи, аби більше дізнатися про цей фантастичний світ. До речі, одне з оповідань – «Наречені принцеси Куннігунди» – також натхненне однією з місцевих колоритних легенд, які почула на резиденції. Вона стосується старовинного замку Хойнік, що в околицях міста Єленя Гура, куди ми їздили.

– Розкажіть про вашу участь у фестивалі фантастики Pyrkon у Польщі.

– Це справді неймовірний досвід, аж не віриться, що вдалося взяти участь в одному з найбільших європейських фестивалів фантастики. Цьогоріч він зібрав рекордну кількість гостей – понад 67 тисяч. Це яскраве дійство, що поєднує косплей, ігрову та кіноіндустрію і літературу.

Подати заявку запропонувала моя колежанка, відома українська перекладачка Іларія Шевченко. Ми з нею познайомилися якраз на резиденції в Карконошах. Від початку повномасштабного вторгнення Іларія мешкає в Польщі, є членкинею Stowarzyszenia Tlumaczy Literatury (Спілка літературних перекладачів). Нашу заявку відібрали з-поміж дуже багатьох претендентів. Темою виступу була «Українська фантастика: світові тренди та національні традиції», оскільки ми говорили не лише про мої книги, а й тенденції у сучасній українській фантастиці, яка останні роки стала одним із топових жанрів. Навіть наші видавництва, які до того не видавали фантастику, тепер почали.

Презентація на Pyrkon

Послухати наш виступ зібралася велика аудиторія, зацікавлена та активна, до того ж складалася переважно з поляків. Це свідчить про зацікавленість українськими письменниками. «Маги теж кохають» та «Удвох на два світи» базуються на локальному польському фольклорі. Але також я розповіла про наші чернігівські легенди. Велике зацікавлення викликав образ Симаргла, персонажа моєї збірки «Симаргл на підвіконні».

Присутніх трохи засмутила відсутність польських перекладів моїх книг. Але двом глядачкам я подарувала «Магів» і «Удвох на два світи». Сказали, що поки будуть пробувати читати українською.

З читачкою на Pyrkon

– Я знаю, що далеко не всі сприймають фентезі всерйоз. Вважають, що це «казочки». Що можете їм відповісти?

– О, так! У мене навіть було кілька конфліктів у соцмережах із нашими літературними діячами старшого покоління. Кожен залишився при своїй думці. Але я скажу так: якісне фентезі потребує від автора значно більш ґрунтовної підготовки, ніж реалістична література. Треба мати глибокі знання з історії, фольклору (і не лише українського), лінгвістики. Фентезі звертається до глибинних пластів, бо казка, яка виросла з міфу, – один із найдавніших жанрів. Мабуть ті, хто презирливо називає фентезі «казочками», цього не усвідомлюють. І крім того, фентезі дозволяє в алегоричній формі розповісти про певні суспільні процеси сучасності. Зокрема, у нас зараз набуває популярності соціальне фентезі, яке піднімає питання боротьби за незалежність, існування людини в тоталітарному суспільстві тощо. Це все відповідь на виклики часу.

– Про плани на майбутнє у письменників запитувати не варто. Але все ж таки, над чим зараз працюєте?

– Зараз у роботі кілька проєктів. Не дивуйтеся, але час від часу я дозволяю собі так робити, аби перемкнутися. Отже, зараз працюю над третьою, завершальною, частиною циклу «Келих див». Також розпочала і наразі збираю фольклорний та історичний матеріал для вікторіанського містичного детективу. А на резиденції у латвійському Вентспілсі цієї весни почала працювати над підлітковою повістю «Скарби лицарського замку», вона натхненна місцевим замком Лівонського ордену. Але, аби завершити цю річ, треба повернутися до цього надзвичайного міста на Балтійському узбережжі.

Спілкувався Сергій ДЗЮБА