«Від Сяну до Дону»: чому український наступ в РФ є звільненням, а не вторгненням?
Україна вже зараз всерйоз має готувати стратегію розвитку історично українських етнічних земель (Білгородська, Курська, Брянська, Воронезька, Ростовська області та Краснодарський край РФ).
Принаймні, якщо й не у складі України (як відшкодування за завдані збитки від війни), то щонайменше, як окремі союзні до України незалежні республіки у «буферній зоні» між Україною та Московією. Директор Інституту Афонської спадщини історик і дослідник з Чернігова Сергій Шумило переконаний, що нинішня війна змінить хід історії. Для московського імперіалізму, – каже дослідник, – це початок їхнього кінця, кривавий кремль сам відкрив цю «скриню Пандори», яка обернеться катастрофою і розпадом для РФ. Думку колеги підтримує й відомий філософ-традиціоналіст Едуард Юрченко, який говорить про неминучість перенесення війни на нинішні терени РФ, а також про наступну інтеграцію та українізацію окупованих сто років тому українських земель.
Наш «пояс безпеки»
Великий український геополітик Михайло Колодзинський прорахував, що для забезпечення безпеки зі Сходу наші кордони повинні проходити по Середній Волзі та Каспію. В іншому випадку стратегічні регіони України є беззахисними перед несподіваною атакою. Ми добре відчули це в перші місяці. Тож «пояс безпеки» є необхідністю, а питання законності такого рішення закрив сам Путін, який добровільно відмовився від визнання довоєнних кордонів.
«Україна тільки тоді закріпить своє панування над Доном, Дніпром і Чорним Морем, як опреться на Сході об Волгу, Каспій і Кавказ. Тому що нащадки Святослава не пішли його слідами і не укріпилися над Волгою, тому мусили миритися зі степовиками на передмістях Києва», – писав Михайло Колодзинський, говорячи про неминучість перенесення війни на терени сучасної РФ.
Загальновідомим є той факт, що на теренах росії проживають мільйони етнічних українців, які були зросійщені шляхом терору, етноциду й геноциду, соціального і психологічного насильства. Не треба мати ілюзій, вони не зустрічатимуть нас квітами. Але вони розселені переважно на теренах, які потрібні нам стратегічно і «росіянами» стали далеко не добровільно. Звернімося до історії!
25 лютого 1919 року на вимогу москви чотири північні повіти Чернігівської губернії (Стародубський, Суразький, Мглинський та Новозибківський) були передані РРФСР. Також зі складу УРСР були вичленовані та передані РРФСР населені етнічними українцями Білгородський та Грайворонський повіти. З квітня 1918 року ці повіти входили до складу Української держави гетьмана Павла Скоропадського, після повалення якого вони увійшли до складу Української Народної Республіки (УНР). Після захоплення регіону Червоною армією Білгородський і Грайворонський повіти в адміністративному відношенні вважалися за УРСР, проте в 1919 році на вимогу москви їх підпорядкували РРФСР. У серпні 1924 року також було передано до складу РРФСР частину Шахтинського та Таганрозького округів Донецької губернії Української РСР. Таким чином росія забрала в України цілу Білгородську область, а також частину Брянської, Курської, Воронезької та Ростовської областей.
Курщина – етнічна Україна
Український бліцкриг на Курщині гостро підняв тему українців в Московії та окупованих сто років тому кривавим кремлем етнічних територій, що належали українцям.
Провінційне містечко Суджа, назва якого не сходить зі світових таблоїдів – сотенне місто Сумського полку збудоване українською козацькою рукою, українською козацькою шаблею не раз врятоване, українською козацькою кров'ю не раз викуплене. Засноване українськими козаками в 60-х роках XVII століття. Відтоді воно було центром сотні Сумського полку. Герб сотні був зображений на сотенній хоругві 1734 року.
Відомий геральдист і військовослужбовець ЗСУ Олег Однороженко опублікував вигляд козацької символіки Суджі. На гербі в блакитному полі було змальовано козацький хрест у супроводі півмісяця та зірки.
«Міський герб Суджі дослідникам не був відомий. Лише нещодавно вдалося виявити відбиток міської печатки 1748 року: на ньому, як і на сотенному гербі, головними фігурами були хрест над півмісяцем ріжками вгору», – констатує дослідник.
В архівах збереглись фотографії кінця ХІХ століття з виглядом житла мешканців Суджанського повіту Курської губернії. Нічого незвичайного для нас, українців: «Біла, з теплою солом'яною стріхою, що поросла зеленим оксамитовим мохом, архітектурна праматір пристанища людського», – майстерно описав українську побутову архітектуру наш земляк, класик Олександр Довженко в оповіданні «Хата».
Сергій Шумило: «росії судилось розпастись»
«Це були історично та етнічно українські землі, населення яких традиційно розмовляло українською мовою, та насильницьку русифікацію яких знадобилося кілька десятиліть (це якщо не згадувати ще й інші українські етнічні землі у складі росії – Кубань, Краснодарський край, Зелений клин Далекому Сході) і так далі, – каже Сергій Шумило. – Остаточно нинішні російсько-українські кордони були встановлені в 1950-х роках, а натомість РРФСР передала УРСР Кримський півострів».
У нинішній російській пропаганді нав'язаний міф про те, що ніби 1954 року Хрущов «одноосібно подарував» Крим Україні. Те, що це не так, видно зі стенограми засідання Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 року. Ось її дослівний переклад: «Кримська область, як відомо, займає весь Кримський півострів і територіально примикає до Української Республіки, будучи природним продовженням південних степів України. Економіка Кримської області тісно пов'язана із економікою Української РСР. З географічних та економічних міркувань передача Кримської області до складу братської Української республіки є доцільною та відповідає спільним інтересам Радянської держави /…/ Враховуючи спільність економіки, територіальну близькість та тісні господарські та культурні зв'язки між Кримською областю та Українською РСР, Президія Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік ухвалює: затвердити спільне подання Президії Верховної Ради РРФСР та Президії Верховної Ради УРСР про передачу Кримської області зі складу Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки».
Як відомо, Президія Верховної Ради СРСР – це далеко не один Хрущов. Якби це була ініціатива одного Хрущова, то в нього нічого не вийшло б.
«Правда така, що у повоєнний час в економічно відсталому Криму треба було перекласти на когось відповідальність за відновлення та забезпечення краю, – пояснює причини передачі Кримського півострова історик Сергій Шумило. – І це було досягнуто за рахунок України та її ресурсів. Тепер же кремлівські демагоги та авантюристи намагаються перекроїти заново карту Європи, зазіхаючи на міжнародно визнані суверенні території та кордони іншої самостійної держави. Виходить, путінський режим РФ, який стверджує свою владу на спадкоємстві від СРСР, заперечує і не визнає правовстановлювальні документи СРСР. Якщо так, то що він робить в ООН та в інших міжнародних організаціях, куди увійшов як правонаступник СРСР? Якщо він вирішив денонсувати всі міжнародні договори та зобов'язання, то в такому разі йому доведеться покинути ці організації та стати світовим ізгоєм».
Та перед тим, як Московія стане ізгоєм, їй доведеться повернути Крим, окуповані частини Півдня України, Донбасу і не тільки…
«Так чи інакше їм доведеться повернути Україні інші її історичні та етнічні землі, які РРФСР колись віджала в України і привласнила собі. Рано чи пізно так буде. кремль відкрив «скриньку Пандори», це обернеться проти них самих. І цей процес уже неможливо буде зупинити, – пророкує дослідник. – РФ – штучне неоімперське іго, якому судилося розпастися на цілу низку незалежних держав. Поневолені москвою народи мають здобути свободу і незалежність. І ми ще будемо свідками цієї історичної події!».
Наша історична місія
Звільнення окупованих кривавою москвою територій є моральним обов'язком та національною місією українців – переконаний Едуард Юрченко – український філософ-традиціоналіст, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії, співзасновник Українського традиціоналістичного клубу, хорунжий бригади НГУ «Азов».
«Національно-визвольні рухи поневолених москвою народів підтримують нашу боротьбу. Для того, щоб виправдати роль природного лідера нашого геополітичного регіону, ми повинні допомогти їм у справі визволення. Зараз, коли нам важко, вони намагаються простягнути нам можливо не найсильніші, але дружні руки допомоги. Низьким буде вчинок сильного, якщо він забуде про вдячність до слабшого, який допомагав йому в час скрути, – каже філософ-традиціоналіст. – Крім того, ми не маємо ніякого стимулу зберігати правонаступність від окупаційного режиму УРСР та її кордони з РФ. Ми повинні відновити природну правонаступність від Української державності доби національно-визвольних змагань. За доби правління гетьмана Павла Скоропадського наша адміністрація керувала Білгородщиною, а перемовини про приєднання Кубані наближались до успішного завершення. Чому ми повинні відмовлятись від наших законних прав?».
Відтак те, що ще вчора здавалось мріями, після української Перемоги стане цілком реальним. Над цим треба працювати. Важливо, що тепер над цим не тільки думають, але й почали втілювати у життя, завдяки героїзму ЗСУ. І тут мова не йде про стратегію чи про «пластмасове» міжнародне право, для якого пошматована по живому Слобожанщина – це ніщо, а намальовані більшовиками «кордони 1991 року» – ледь не святиня. Це про речі набагато більші і вирішальні і для мертвих, і для ненароджених... Східні кордони 1918 року мають бути офіційною ціллю України як спадкоємиці Української Держави!
Віталій НАЗАРЕНКО