|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 8:30 | 08.12.2022

Легендарний захисник Кам’янця з Чернігівщини

150 років тому на Чернігівщині народився Федір Колодій — український військовий діяч, генерал-хорунжий армії УНР. Після злочинів більшовиків у Києві в січні 1918 року генерал-майор російської армії Федір Олександрович Колодєєв зробив свій вибір на користь незалежної України і залишився вірним їй до кінця.

Народився Федір Олександрович 8 лютого  1872 року (за новим літочисленням) в старовинному козацькому селі Рудьківка Чернігівської губернії (тепер Бобровицький район, Чернігівська область). Походив із спадкових військових дворян Чернігівської губернії.Батько — Олександр Миколайович Колодєєв — генерал-майор російської армії, учасник російсько-турецької війни 1877—1878 рр, за багаторічну вислугу отримав чин родового дворянина з правом передачі його нащадкам. Мати – Колодєєва Олена Руфівна, батьки мали ще на рік молодшого сина Костянтина. 

Як син військового, за казьонний кошт навчався спочатку в 4-му Московському Кадетському корпусі, а згодом у Михайлівському артилерійському училищі в Петербурзі. Хочеться додати, що першим начальником цього училища був генерал Олександр Засядько, нащадок козацького роду й засновник перших ракетних підрозділів у російському війську. Разом з Федором в училищі навчалися відомий російський воєначальник Лавр Корнілов, а також майбутні старшини Армії УНР: полковник  Олександрович Віктор Іванович, помічник начальника артилерії Південно-Західного району армії УНР, генерал-майор Іванов Євграф Дмитрович – командир 6-ї легкої артилерійської бригади тагенерал-хорунжий Аккерман Олександр Федорович, завідуючий артилерійською частиною 1-го Волинського корпусу.

Після закінчення училища в 1892 році у званні підпоручника потрапив на службу в лейб-гвардії кінно-артилерійську батарею у Санкт-Петербурзі. Військова служба проходила успішно, і Федір Колодій через 5 років вступає до Миколаївської академії Генерального штабу Генерального штабу.Закінчивши два курси академії у 1899 році, поручик Колодій проходив подальшу службу командиром батареї гвардійської кінно-артилерійської бригади. 6 травня 1900 року він  отримав військове звання штабс-капітан.

В 1904 році за власним бажанням був відряджений на Далекий схід, брав участь у російсько-японській війні у складі Сибірської козачої дивізії у званні осавула. За проявлену в бою під Юдзятунем мужність був нагороджений орденом Святої Анни 4 ступеня. Всього за проявлені мужність і героїзм, проявлені під час російсько-японської війни  Олександр Колодій отримав 5 бойових орденів. По закінченню війни у грудні 1905 Федора Колодія призначено командиром кінно-артилерійської батареї 15-ї кавалерійської дивізії й переведений у капітани. 11 вересня 1907 року підвищений до підполковника та переведений ближче до рідного дому, до Києва — призначений командиром батареї 13-ї кавалерійської дивізії.

Брав участь у Першій світовій війні у складі Південно-Західного фронту, відзначився в Галицькій битві 1914, Карпатської операції 1915. Підвищений до звання полковник та призначений командиром 2-го кінно-гірського артилерійського дивізіону. Влютому  1916 очолив 14-ту артилерійську бригаду 14-ї піхотної дивізії, що діяла у складі 8-ї «Брусилівської» армії. 22 вересня 1916 присвоєне звання генерал-майора. 9 травня 1917 призначений інспектором артилерії 9-го армійського корпусу 4-ї армії Румунського фронту. За участь у бойових діях на фронтах Першої світової війни нагороджений трьома бойовими орденами та Георгіївською зброєю.

Після лютневої революції 1917 року в російському війську розпочалися процеси націоналізації військових формувань, в тому числі й українізація. Генерал Колодій з недовірою поставився до цих процесів, але, зважаючи на фактичну згоду Керенського на проведення українізації, він погодився з частковою націоналізацію. Після невдалої спроби перевороту однокурсника по Михайлівському училищу генерала Корнілова та більшовицького жовтневого перевороту в Петербурзі, наприкінці грудня 1917 року Федір Олександрович залишив військову службу в Російській армії.На початку 1918 року, остаточно не визначившись з власними політичними уподобаннями, Колодій усунувся від політичної діяльності і до березня проживав у своєму маєтку в селі Рудьківка на Чернігівщині, сподіваючись перечекати непевні часи. Генералу російської армії пощастило, що його маєток знаходився вдалині від залізниці, де проходила так звана «ешелонна війна» більшовицької Росії проти УНР. Але вже на початку березня Чернігівщина була звільнена від більшовиків. 

Нова українська влада наприкінці березня запросила генерала Колодія повернутися на Румунський фронт і очолити демобілізаційну комісію цього фронту після фактичної ліквідації фронту. А вже в середині квітня генерал-хорунжого Ф.О. Колодія призначено виконуючим обов'язки командувача 3-го Одеського корпусу армії УНР, сформованого з українізованих залишків дивізій Румунського фронту. До складу корпусу увійшли три дивізії, вісім полків та низка інших підрозділів. 10 серпня 1918 року генерал Колодій, з урахуванням його бойового досвіду, призначений в розпорядження військового міністра Олександра Рогози з присвоєнням військового звання генерала-значкового.

Після антигетьманського перевороту наприкінці грудня Федір Колодій був призначений командувачем 2-го Подільського корпусу. Не бажаючи нічого кардинально змінювати в справах корпусу, основну увагу новий командувач приділив бойовому вишколу частин, однак за наказом Головного отамана Симона Петлюри від 23 січня 1919 року частини корпусу мали бути переформатовані, але згодом цей наказ було скасовано і частини були розподілені між місцевими військовими начальниками.

Після того, як на початку січня 1919 війська Антонова-Овсієнка розпочали другу радянсько-українську війну, 19 березня захопили більшовики Жмеринку, Східний фронт, Запорізький корпус отамана Волоха, Південна група отамана Яніва і Запорізька січ отамана Божка опинились відрізаними від решти армії УНР. За наказом С. Петлюри, ці підрозділи, під загальним командуванням Федора Колодія, мали відступити на південь, підтримуючи зв'язок з французькими частинами в Одесі. Однак, внаслідок захоплення Бару і Могилів-Подільського, зв'язок між штабом Колодія на залізничній станції Вапнярка та Дієвою армією було перервано. В цей час відбувся заколот отаманів Волоха, Данченка і Волощенка. Генерал Колодій виступив проти заколоту, але його разом з полковником Мишківським заколотники усунули від командування. Проте цим старшинам разом з особистою охороною та штабом вдалося вирватися з лабет зрадників.

У березні Колодія призначили командувачем Південно-Східної групи Східного фронту Дієвої армії УНР, а у квітні 20-тисячна Бессарабська бригада, 8-й Подільський і 4-й кінно-артилерійський полки армії більшовиків відтіснили групу військ Південно-Західного фронту в Румунію, 17 квітня захопили Кам'янець-Подільський. На фоні цих подій Колодія в травні 1919 року призначають отаманом для доручень начальника Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. За його активної участі проведена реорганізація збройних сил на засадах регулярного війська. На початку червня  Дієва армія, провівши ряд наступальних операцій проти більшовицьких військ, відтіснила більшовиків за лінію Старокостянтинів — Проскурів — Кам'янець-Подільський. 3 червня 3-тя Залізна дивізія армії УНР під командуванням Олександра Удовиченка, форсувавши Збруч, штурмом оволоділа Кам'янцем-Подільським, а 6 червня у звільнене місто переїхав уряд УНР. Однак ні місто, ні гарнізон виявилися не готовими до цього: була відсутня система квартирування, процвітали азартні ігри та дезертирство. Для зміни ситуації 12 червня начальником оборони району Кам'янця-Подільського був призначений Федір Колодій.

Очоливши залогу Кам'янця-Подільського, Федір Колодій доклав значних зусиль до ліквідації вищезгаданих недоліків: зобов'язав зареєструвати всі клуби, заборонив формувати військові частини без погодження зі штабом залоги, реформував систему міських перевезень. 10 липня його було призначено командувачем обороною міста з присвоєнням військового звання генерал-поручник. До 15 липня, проінспектувавши підпорядковані частини, Колодій утворив вздовж Дністра рубіж оборони на лінії Дунаївці — Скала-Подільська. Мобілізувавши всі наявні сили й засоби, генералові Колодію вдалося зупинити наступ більшовиків, що дало змогу Українській Галицькій Армії перейти Збруч і об'єднатись з Дієвою армією. За успішне виконання завдання нагороджений Хрестом Симона Петлюри. Введений до складу Військової ради УНР. Після розгортання наступу УНР Федір Колодій повернувся в Кам'янець-Подільський для організації системи військових судів.

У березні 1920 року Федір Олександрович призначений референтом уряду УНР з військових справ. Але в травні цього ж року генерал Колодій захворів на епідемічний висипний тиф, який на той час поширювався Україною. Виснажений організм генерала не зміг перебороти хворобу. Точна дата смерті невідома. Оскільки тіла померлих від тифу спалювали, місце поховання Ф.О. Колодія також невідоме. Посмертно  нагороджений Орденом Симона Петлюри.

У публікаціях деяких інтернет-видань міститься інформація про те, що дружина генерала  Ганна Колодій після смерті чоловіка  отримала одноразову допомогу в розмірі п'ятдесяти тисяч карбованців та передала родинну бібліотеку Кам'янець-Подільському державному університету. Однак у статті О.М. Завальнюка, яка висвітлює історію формування фонду бібліотеки цього університету, читаємо: «У 1920 р., у зв’язку із серйозним погіршенням воєнно-політичного становища УНР, особисті пожертви бібліотеці К-ПДУУ майже припинилися (у травні зафіксовано всього одну заяву вдови генерал-поручника української армії Ф. Колодія про намір передати університетові родинну бібліотеку, яка тимчасово зберігалася в одному з київських музеїв. Утім, книги доставлені так і не були через наступ радянських військ».

У фонді Науково-дослідного відділу стародруків, цінних та рідкісних видань Національної історичної бібліотеки України (НІБУ) віднайдено чотири видання з родинної бібліотеки Федора Олександровича Колодія. З подарункових написів на книгах можна зробити висновок, що 22-річний поручник Федір Колодій підтримував стосунки у галузі нумізматики зі знавцем тверської старовини Августом Жизневським, а також про дружні стосунки уже підполковника Федора Колодія з київським нумізматом Карлом Болсуновським на початку 20-го століття.

310122

А на книзі Аполлона Скальковського «История Новой-Сечи, или последнего Коша Запорожского»  власницький напис на книзі з бібліотеки Ф. Колодія свідчить про зацікавленість військового діяча тоді ще Російської імперії історією українського козацтва. Нажаль, немає жодної світлини генерала Колодія, то ж пропонується його автограф на одній з книг його бібліотеки.

 

Василь Вельможко, 

член Національної спілки краєзнавців України.

Одеса

Схожі матеріали (за тегом)