Останки десяти збільшовизованих селян, які виступили проти української державності, приберуть із центру села Махнівка. Незважаючи на існуюче декомунізаційне законодавство, рештки праху зрадників досі перебували у сквері біля місцевого будинку культури. На честь одного з убитих повстанцями більшовиків у 1927 році засновану козаками Махнівку перейменували на Петрівку. Нині ж історична правда знову торжествує.

Кістки – на кладовище!

У Плисківській громаді Ніжинського району розпочали процес підготовки до перепоховання більшовиків з центру села Махнівка на кладовище. Про це повідомив голова громадської організації «Деколонізація. Україна» Вадим Поздняков. Активіст показав відповідь на його звернення за підписом голови громади Марини Вірко.

«Сподіваємося, що це питання найближчим часом буде остаточно вирішено», – висловлює надію громадський діяч.

У відповіді на звернення Плисківська сільська голова Марина Вірко повідомила, що братську могилу більшовиків виключили з переліку об’єктів культурної спадщини. Більше того – декомунізаційне законодавство вимагає перенесення останків зрадників, які боролися проти вільної України, з центру населеного пункту на загальне кладовище.

«Плисківська сільська рада проводить всі необхідні дії на виконання Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», – йдеться у відповіді.

Марина Вірко також повідомила, що в рамках процедури перепоховання останків сільська рада направила відповідне звернення до органів поліції, які мають надати згоду на перепоховання.

Як Махнівка стала Петрівкою?

За однією з версій, Махнівку на Петрівку, ймовірно, перейменували на честь одного з ініціаторів ВЧК та організаторів Голодомору Григорія Петровського. В енциклопедії «Історія міст і сіл Української РСР», виданій у 1972 році Академією наук УРСР, зазначено зовсім іншу причину зміни назви населеного пункту. Зокрема, там написано, що село перейменували на честь одного з перших комуністів села – Петра Дзибала. Радянська влада в кращих традиціях агітпропу зробила з махновця, нащадка реєстрових козаків, революціонера-мученика. Одна з версій говорить про те, що його вбили місцеві «куркулі», можливо, повстанці із загону отамана Петренка, який діяв у цій окрузі. Інша версія, яку розповідають старожили, є більш вірогідною. Селяни кажуть, що під час громадянської війни через Махнівку проходив один із загонів Нестора Махна під проводом Феодосія Щуся. Більшовики із села швидко повтікали, не забувши познімати червоні прапори. Щусь не зачепив селян і пішов далі. Проте за селом його наздогнала невелика група червоних, серед яких був і переконаний комуніст Петро Дзибало. Зав’язався бій, під час якого легку перемогу отримали гуляйполівські анархісти, вщент порубавши тих, хто насмілився виступити проти них. Значно пізніше, 1927 року, село перейменували на його честь.

Могила вбитих повстанцями збільшовизованих селян

Якщо вірити написам на табличці, що раніше кріпилась до плити на братській могилі збільшовизованих селян, в ній поховано десять людей, серед яких – сільський голова та той самий комуніст Петро Дзибало, на честь якого нібито перейменували Махнівку.

«Пом’яни Господи, раба Божого Махтея з шістьма синами – засновниками села»

У липні 2016 року Верховна Рада України повернула селу історичну назву. Що стосується походження первісної назви населеного пункту, то за народною легендою, на місці, де колись розкидало хвилясті плеса мальовниче озеро і де нині від нього залишилася лишень калюжа, ще до походу шведів оселився реєстровий козак Махтей разом із шістьма синами. Народну версію підтверджують і офіційні архівні дані. Так, в архіві сільської церкви записано: «Пом’яни Господи, раба Божого Махтея з шістьма синами – засновниками села».

Таким чином, з першої половини ХVІІ століття село отримало назву Махнівка. Згодом, вже за радянських часів, механізатори, які копали ставок у селі, натрапили на криницю з особистими речами козаків. Про які саме речі йде мова, в архівах не уточнюють. Зауважимо, що Махнівку було засновано пізніше за сусідні села Івангород та Омбиш. Спочатку село не мало власного храму, тому належало до Омбиського церковного приходу, і лише наприкінці ХІХ століття один із храмів Омбиша перенесли в Махнівку. Церкву поставили на кладовищі.

Спочатку село мало небагато землі. Але під час розподілу земельних угідь поміж селами, землемір, котрий перебував у званні генерала, та його помічник – син заможного махнівського козака, додали рідному селу землі. Саму ж землю обробляли, не ділячи. І лише в ХVІІІ-му сторіччі селяни отримали земельні наділи. Дотримуючись традиції засновників поселення, практично всі махнівці були реєстровими козаками. Лише декілька сімей мали статус державних селян, ще декілька – кріпосних. Як було заведено в ті часи, реєстрові козаки платили менше податків, аніж звичайні селяни, тому і жили заможніше. А ось багатих поміщиків у селі не було. У Петрівці було чотири крамниці, які належали дрібним місцевим торговцям. Аби козаки не збунтувалися проти царської влади, в часи Катерини ІІ для нагляду над селянами в Махнівці розквартирували роту солдат (в Україні їх називали «москалями»). На чолі роти стояв ротний Завалієвський. Загальний нагляд за селом здійснював сотник Забіла, колишній власник хутора Ген (нині село Шевченківське). Рушницями та погрозами заслання москалі стримували козаків-селян від повстання. Втім, революція не оминула Махнівку. 1918 року село зайняли більшовики і запровадили червоний революційний терор. За три роки тут з’являються перші комсомольська та комуністична «ячейки». Час від часу село звільняли від більшовиків, але ті знову поверталися. Більше не повернуться!

Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора та Вадима Позднякова