У 2024 році за результатами голосування серед жителів громади за підтримку проєктів, реалізація яких передбачена Програмою «Бюджет участі Бобровицької міської ради на 2024-2025 роки», переміг проєкт «Рекреаційна зона «Корисне дозвілля – здорове майбутнє» в центральному парку села Кобижча на Бобровиччині.

Того дня Роман мав їхати під Київ у госпіталь на реабілітацію, але залишився в рідному селі Кобижча на відкритті й освяченні Алеї Слави – слави десятьох побратимів, що віддали життя при захисті Вітчизни від навали лютих ворогів. Організатори цієї святої події попросили Романа Шевякова підняти Державний прапор у центрі села, де встановлені портрети відважних земляків. Як тут не погодитись, коли воїн сам був на грані смерті тяжко пораненим?!

Відкриття й освячення Алеї відбулося у День Державного прапора України. Ще до початку особливого заходу рідні й друзі загиблих воїнів ставили під їхніми портретами букети живих квітів, кроплячи їх гіркими сльозами. Бо й ведуча заходу потім наголосила, що кожна звістка про загибель захисника-земляка стає нестерпним болем для кожного жителя села. Тепер про них згадуватимуть кожного дня, проходячи вздовж Алеї Героїв. У пам’ятний державний день всі вони названі поіменно.

Такі прикрі слова сказала матір учня Кобижчанської школи, бо її син, разом з однокласниками, вимушений був ходити до школи на уроки через день. Причина? Такої не пам’ятають навіть старожили: для учнів не вистачає шкільних класів.

Цим сином Небесним став житель села Кобижча, старший солдат Данильченко Руслан Степанович.

Бобровицька громада знову отримали сумну звістку – повернувся додому на щиті наш Захисник – солдат Кіхтенко Олександр Миколайович, житель Кобижчі.

Через усе це земне пекло пройшов тяжко поранений у голову відважний боєць Павло Сиянос, уродженець села Браниця, а останні роки проживав у Кобижчі – обидва села Бобровицької громади.

Так розповідала про голод 1933-го року бабуся журналістки, уродженки цього села Тетяни Потолап – Єфросинія Никифорівна Малько. І це було правдою. Кобижча, як і вся Україна, дуже болісно і з великими втратами пережила ту трагедію.

Цими скорботними словами відкрила ведуча Траурний мітинг «Вічна пам'ять Героям» на центральній площі Бобровиці. Бо земля заридала, заплакали небеса, громада проводжала загиблого Овсієнка Ігоря Вікторовича останньою земною дорогою на вічний спокій.

У Бобровицькій громаді 22 і 23 вересня були оголошені Днями жалоби за військовослужбовцями.