Цю історію мені розповіла Оленка. Все сталося, коли її сім’я переїхала до іншої квартири.

Радіоп’єса Сергія Дзюби з циклу «Справи детектива Самарцева»

Крижана віхола буквально збивала з ніг та й справ на роботі з самого ранку вистачало, тож , замість звичної сорокахвилинної прогулянки, зайшов у тролейбус і опинився поруч із симпатичною дівчиною. Їй було років шістнадцять-сімнадцять: худенька, невисокого зросту, чорнява, одягнена в шубку з капюшоном. Тролейбус рушив; юнка підвела голову і, побачивши мене, поквапливо підвелася, аби поступитися місцем. У неї були проникливі карі очі і щира, зворушливо тепла посмішка.