Саме таким, без найменшого сумніву, є Володимир Семінько, родом із Липового Талалаївської громади, що на Прилуччині. Цього світлоокого, доброго і водночас дуже сильного молодого чоловіка пам’ятаю ще хлопчиком. Люди, незалежно від віку, мені запам’ятовуються поглядом. А очі людські – це єдиний орган, який залишається незмінним від народження і на все життя. У Володі вони волошково-ніжні – очі чоловіка, який майже все своє доросле життя на війні. Він вибрав цей шлях давно і не збирається із нього зійти аж до тих пір, доки й духу останнього загарбника не залишиться на рідній землі.