Живим коридором 6 листопада 2024 року зустрічали й проводжали кортеж з тілом полеглого воїна починаючи з Бобровиці й по селах Озеряни, Щаснівка, Осовець, Бригинці, центру Новобасанської громади, Нового Бикова і до його рідного села Білоцерківці. Біля рідної хати Героя зустріли розбиті непоправним горем мати Тамара Михайлівна, батько Сергій Володимирович, брат Євгеній, маленька донечка Анна з мамою, багато побратимів з 3-ї штурмової, керівництво громади й старостату, та і все рідне воїну село.

Як директор закладу, я вправі пояснити громадськості колишнього Бобровицького району, про ситуацію, яка склалася, щодо закриття нашого закладу.

Чималий «десант» освітніх і фінансових чиновників Новобасанської об’єднаної територіальної громади на чолі з головою громади Миколою Дяченком днями висадився у селі Білоцерківці. Про мету приїзду сказав керівник групи: «Приїхали поспілкуватися з батьками учнів місцевої школи».

Цей безсмертний вислів належить одному із засновників Французької республіки Жоржу Жаку Дантону. З’явився він у роки криваво-революційних потрясінь в державі, коли, здавалось, було не до школи. Але державний діяч нового покоління розумів величезне значення для суспільства – при будь-якій ситуації – навчання й виховання людини, бо саме це визначає долю нації.

Чутки про те, що начебто Білоцерківці хочуть вийти із Новобасанської громади і приєднатися до Бобровицької, сколихнули громадськість. Люди вже й підписи почали збирати. Тож на схід села запросили і керівництво Новобасанської громади, й кореспондента «Чернігівщини».