архів газети
Чернігівець Максим Лисенко – командир інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти. До 24 лютого 2022 року підрозділ займався лише розмінуванням території. Однак з початком повномасштабного вторгнення свої вміння та знання довелось використовувати на практиці в умовах справжньої війни.
Минулої суботи Бобровицька громада на траурному мітингу «Вічна пам'ять Героям» навіки прощалася з воїном, який віддав найдорожче – своє життя – за майбутнє України, за її свободу і незалежність. Боляче було дивитися, як від горя не могли стримати гіркі сльози навіть мужні чоловіки, бо їхній побратим Прокопчук Костянтин Іванович повернувся додому на щиті, в закритій домовині.
У центрі села, біля магазину, хазяїн встановив альтанку. Здається, що вона ніколи не буває порожньою. І людей тих уже – жменька лишилася, а тут – як медом помазано!
Вчителі та батьки учнів Яблунівської школи, що на Прилуччині, просять голову Чернігівської ОВА не допустити закриття навчального закладу. Навчання в школі вже два роки як проводиться дистанційно. Все – через заборону Чернігівського окружного адміністративного суду. Підставою для заборони експлуатації приміщень школи стало невиконання приписів щодо усунення порушень вимог пожежної безпеки. Педагоги переконані, що керівництво громади зумисне не усуває порушень, щоб закрити навчальний заклад.
70-річний ювілей нині відзначає Микола Петрович Дейкун – лікар, науковець, щира та добра людина. Про себе він говорить просто: «Медицина та громадське здоров’я – моє покликання, моя доля і сутність всього мого життя». Девіз життя: «Пливу не так, як дме вітер, а як налаштую вітрила».
Сіють під обстрілами, доять під обстрілами, жнивують під канонадами, живуть під градом снарядів. Якщо хтось і знає, що таке жити одним днем, – то це мешканці прикордонних сіл Новгород-Сіверщини. Аграрії ж, які працюють тут, – це люди особливого сорту, сіль землі. І як би важко їм не було, кажуть, що триматимуться до останнього. Очевидно, що багатьом із них значно легше було б полишити все, здати худобу на м’ясо, а землю пустити під пар, але ці люди напевне розуміють, що на них рівняються інші, а коли вони підуть звідси, тут буде не Україна, а «сіра зона».
