архів газети
Є людські історії, які читаються як звичайна біографія. А є такі, після яких довго мовчиш, дивишся у вікно і думаєш про життя, про війну, про материнські сльози, про дітей, які чекають батька, про українську землю, политу потом і кров’ю.
Історія Сергія Демченка – саме така. У ній немає штучного героїзму чи красивих вигаданих фраз. Є правда. Гірка. Втомлена. Світла. Людська.
Після чергового удару російського «шахеда» по адміністративній будівлі у місті Прилуки місто ще довго оговтувалося від побаченого. Пошкоджені фасади, вибиті вікна, понівечена земля, вирви після гасіння пожежі, знищені клумби біля міської ради – усе це стало черговим нагадуванням про те, що війна давно дісталася навіть тих місць, де ще вчора люди поспішали на роботу, прогулювалися алеями чи просто жили звичним життям.
