Зініційовано інвентаризацію газових мереж
Для забезпечення нормальної життєдіяльності кожна громада повинна мати належну інфраструктуру. А щоб розумно її використовувати та утримувати в робочому стані, господар (у нашому випадку – сама ж громада) має знати, чим саме та в якій кількості він володіє.
На жаль, частина об’єктів інфраструктури на території громад області перебуває у невизначеному майновому стані. Наприклад, підвідні газорозподільні мережі та їх складові: газорегулювальні пункти різних модифікацій, станції катодного захисту, регулятори тиску, лічильники тощо.
Кілька десятків років тому мешканці сіл Чернігівщини раділи, що нарешті в побуті зможуть користуватися природним газом. Тоді шукали всі можливості, аби від центральної магістралі підвести його до домівок. Це було задоволення не з дешевих: десь частину витрат брали на себе місцеві підприємці, десь люди об'єднувалися в кооперативи і робили відповідні внески. Відтак вуличні газогони (до осель), на відміну від підвідних газопроводів (між населеними пунктами), переважно будувалися самими споживачами.
Незабаром ці мережі потребуватимуть капітального ремонту або заміни. А значить — і значних інвестицій. І тут постає важливе питання: хто вкладатиме кошти у відновлення та модернізацію мереж?
Оператори газорозподільних мереж, які на сьогодні збирають плату за транспортування газу, навряд чи вкладатимуть кошти у весь газопровід, яким користуються. Бо він їм належить лише частково.
Розраховувати на державні кошти теж немає сенсу, адже, як уже було сказано, майновий стан мереж не є визначеним. З цієї ж причини не варто очікувати і приватних інвестицій. Бо хто ж захоче вкладати власні кошти у невідомо чиє майно.
В результаті виникає велика ймовірність того, що громади залишаться сам на сам з проблемою непридатних до експлуатації мереж і, як результат, відсутністю газопостачання. Тож логічною видається думка, що саме громадам варто потурбуватися про відновлення та упорядкування документів на газорозподільні мережі.
Виникла абсолютно несправедлива ситуація: експлуатується майно громади, а люди сплачують кошти за транспортування газу приватним компаніям. Тобто громади, самі того не знаючи, безоплатно віддали своє майно приватному підприємству. І в результаті споживачі сплачують за транспортування газу тими ж мережами, які самі й побудували.
Вихід із ситуації є. Громада (орган місцевого самоврядування) має відшукати первинні документи, які б засвідчили факт спорудження та джерела фінансування тієї чи іншої ділянки газорозподільних мереж. Це велика й кропітка робота, результатом якої має стати повний комплект документів, що засвідчують право власності на газові мережі, та згода місцевої ради прийняти ці мережі до комунальної власності територіальної громади.
Подібний досвід в Україні вже є. І голова Чернігівської ОДА В’ячеслав Чаус переконаний, що буде він успішним і на Чернігівщині.
— Ми вже проаналізували рішення кількох сільрад Прилуцького району, які стосувалися передачі ділянок газопроводів від тимчасових вуличних кооперативів (так вони називалися тоді) до оператора газорозподільчих мереж. Висновок: майже всі вони (а Прилуччина має найбільшу протяжність газопроводів в області) не відповідають вимогам чинного законодавства в частині оформлення речових прав. Над цим питанням потрібно добре попрацювати юристам. Фахівці облдержадміністрації готові надавати громадам всю можливу консультаційну підтримку.
Проте успіх справи залежить від самої громади. Як і те, яким чином вона розпорядиться цим майном: продасть нинішньому оператору, поповнивши місцевий бюджет, або спільно із сусідніми громадами створить комунальне підприємство, що займатиметься розподілом природного газу. Такий вид діяльності має приносити прибуток і стати привабливим для інвесторів. Це дасть змогу модернізувати мережу і зробити розподіл природного газу менш енергозатратним з усіма позитивними наслідками, що з цього витікають.