Не думала й не гадала Людмила Антонівна Корж із Березни, що на 85-му році життя, через 80 з невеликим гаком років, вона знову побачить війну.

Психолога Віктора Мозгового з Чернігова вже не раз запрошували виступити на найпрестижніших міжнародних симпозіумах. Віктор Іванович побував в Італії, Великобританії, Угорщині...

«Концтабір Ягідне» – саме так почали називати невелике, мальовниче село під Черніговом після звільнення його від російської окупації.

Рашисти з сусідньої войовничої країни дивувалися: у невеличкому селі є навіть асфальт і о, диво, Wi-Fi. Недарма, як тільки гусениці важкої техніки, розбиваючи дороги, зайшли у цей населений пункт, то прибульці почали з автоматів стріляти по коробках, які були прикріплені до електричних опор, – тоді вони ще не знали, що то просто прилади для надання Інтернету у будинки.

Спокійний і неговіркий Іван Бенюх – солдат механізованого протитанкового батальйону на позивний «Іванович» – не з оповідок знає про нутро російського народу. Адже свого часу йому довелося працювати на росії не один рік. І коли розпочалася «русская вєсна» в його рідній Україні, не роздумуючи, взяв до рук зброю.

Підполковник Віталій Куравський на позивний «Історик» усе життя прослужив у Збройних Силах України.

Район Нової Подусівки в Чернігові – один із тих, який дуже постраждав від «русского міра». Російські літаки навідувалися туди кожної ночі, а артилерія ворога накривала район безперестану.

Селом пройшов слух, що Івану та Мар’ї хтось поставив один на двох пам’ятник. Чогось подібного у їхньому селі ще не було. Наче на диво якесь шкандибали дивитися їхні односельці.

Люди найбільше виявляють себе в екстремальних обставинах – цю істину цілком підтвердили чернігівці Альона та Євгеній Боднарські. До війни вони вели звичне життя, працювали та піклувалися про трьох своїх дітлахів. Євгеній був приватним підприємцем, торгував люстрами...

Майже місяць село Іванівка на Чернігівщині жило під окупацією російських військ. Вони жили в будинках місцевих, а людей виганяли на вулицю. Змушували їх носити спочатку білі, а потім червоні стрічки. Тим, хто відмовлявся – прикладали автомати до голови та змушували виконувати накази. Людей із села не випускали, мобільні телефони забрали.