|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 23:16 | 07.03.2022

З любов’ю в серці до дітей і Батьківщини

31 березня 2022 р. виповнилося 100 років від дня народження вчителя і краєзнавця з Бобровиччини Івана Гмира (1922-2002 рр.). 16 травня 2002-го, 20 років тому, обірвалося життя педагога від Бога.

1gmyrКожна людина ‒ особистість неповторна. Знання, наука були і залишаються рушійною силою прогресу. При цьому у науковому колі та державному і суспільному житті особливе місце займають ті, хто наділений даром приводити до знань інших ‒ це вчителі, які ведуть своїх учнів по життю, навчають їх, залишаючи в них частку своєї душі, власних знань, ідей. Таким був Іван Степанович Гмир – вчитель і громадський діяч. Вчитель з великої літери. Іван Степанович за своє життя багато зробив, створив, відкрив спільно зі своїми учнями, колегами. Золоті зерна його щедрої душі проросли у долях багатьох людей і дали добрі сходи. Доля Гмира Івана Степановича нерозривно пов’язана з долею всієї країни, в якій він народився 31 березня 1922 року в с. Кобижча Бобровицького району Чернігівської області в родині трудівників, де було ще троє дітей: двоє дівчаток – Галина та Ольга, та ще один син Василь (який загинув у 1944 р. під Шепетівкою під час війни).

1941 рік… Кожному громадянину України того року здійснити свої мрії завадила Друга світова війна. Так і Івану Гмиру довелося перервати навчання у педагогічному інституті. 1941 р. став рядовим 30-ї авіаескадрильї в Орловському військовому окрузі. З 1941 по 1942 рр. − рядовий 364 корпусного артполку 33-ї армії в Орловському військовому окрузі, де загартовував свій бойовий дух. 31 березня 1942 р. отримав поранення.

Двадцятитрирічним юнаком він увійшов у мирне життя як фронтовик. 1947-1948 рр. − літературний працівник редакції районної газети «Жовтнева зоря».1948-1949 рр. – учитель семирічної школи в с. Браниця Бобровицького району Чернігівської області.1949-1950 рр. − учитель семирічної школи в с. Свидовець Бобровицького району Чернігівської області. З 1950 по 1957 рр. − працює вчителем у семирічній школі в с. Ярославка Бобровицького району Чернігівської області.1951 р.− закінчив Ніжинський державний педагогічний інститут імені М.В. Гоголя. З 1957 по 1972 рр. – завуч Ярославської середньої школи. За 22 роки в школі вивів її на провідні позиції, вивчив багато гарних людей. Дружина працювала бібліотекарем у школі, підтримувала і допомагала в усьому. З 1972 по 1973 рр. − методист районного відділення народної освіти у м. Бобровиця Чернігівської області. З 1973 по 1976 рр. − інспектор райвно в м. Бобровиця. Однак любов до школи, до дітей перемогла.

З 1976 по 1986 рр. − завуч Бобровицької середньої школи №1.Проводить уроки з української мови та літератури. Уроки мови та літератури в Івана Степановича були творчі, небуденні. Всю душу вкладав у роботу. Ерудованого, захопленого своєю справою вчителя шанували, любили в Бобровицькій середній школі №1 всі − учні та вчителі.

Любов до рідної мови, літератури проніс через все своє життя. Працював над книгами допізна. Встигав писати статті не лише до районної газети, а в журнали «Радянська школа», «Українська мова і література в школі», «Початкова школа». У домашньому архіві зберігаються десятки публікацій. Цікавих і публіцистичних. Зі свіжим, небуденним баченням життя і творчості кожного українського автора. Писав щодня, виховуючи і виховуючись словом. Такий творчий шлях під силу лише талановитим людям.

У своїх публікаціях Іван Степанович не оминав тему Другої світової війни. В одній із публікацій висвітлив сторінки життя ярославських захисників Вітчизни, згадуючи багатьох із них, де хто воював. У 1967 р. в одному із номерів «Жовтневої зорі» написав про них таке: «Багато воїнів з Ярославки хоробро боролися з ворогом під Москвою і Сталінградом, під час блокади Ленінграда і оборони Севастополя, визволяли Варшаву і Прагу. Їхні ратні подвиги відзначені високими урядовими нагородами.

Дмитро Іванович Буряк був командиром відділення розвідки, брав участь у боях за Київ, Корсунь-Шевченківський,Тернопіль, Бєльськ. Із своєю частиною він дійшов до Праги. Там і зустрів свято Перемоги…».

Ще про одну важливу подію для історії міста він описав на сторінках газети «Жовтнева зоря» за 1 вересня 1990 р. Мова йде про окрасу міста − про Бобровицьку середню школу №1. «Над містом височить триповерхова кам’яна будова середньої школи. Не схожа вона на колишні приміщення, як не схожа і система навчання і виховання, котра встановлюється в ній».

…«Покликання школи – виколисати з дітей народ, носіїв і продовжувачів його духовності. Саме педагогіка народознавства й ставить мету виховання з кожного учня гідного представника своєї нації. Тому народною духовністю повинні бути пройняті всі навчальні предмети, виховні заходи, весь зміст освіти в школі. Як символ оновлення життя прикрашає Бобровицю нова школа − гордість міста, його освітній і культурний центр….».

Гмира Івана Степановича нагороджено орденом Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалями «За Перемогу над Німеччиною», «40 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні», «70 років Збройним силам СССР», «25 років Перемоги», «За трудову відзнаку».

2002 р. – отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня.

Разом із тим всі, хто його знав ближче, відзначали безліч його чеснот: широку ерудицію, інтелігентність, особисту скромність, незвичайну тактовність, душевну широту, гострий гумор, чуйність, доброзичливість, щедрість, любов до літератури та рідного слова. І.С. Гмир був відкритий для людей, і вони йшли до нього із різними питаннями – хто за порадою, хто за допомогою. Він завжди допомагав, як міг. Часто достатньо було почути його мудре слово, щоб зрозуміти суть своєї проблеми і те, як її вирішувати. А ще він завжди був людиною слова, нікому не давав порожніх обіцянок, а те, що обіцяв, виконував неодмінно. Він – інтелігент і інтелектуал, справедливий, вимогливий і по-воєнному дисциплінований. Він Вчитель – генератор ідей, які втілені в його справах і справах його учнів. Про нього можна упевнено сказати: він пройшов своєю дорогою по землі, віддавши всі сили служінню своїй Вітчизні. Весь життєвий шлях Івана Степановича Гмира може і повинен бути прикладом для наступних поколінь як в освіті, так і в багатьох інших аспектах земного життя.

Схожі матеріали (за тегом)