92-річний Григорій Ворона пам’ятає безтурботне дитинство останнього неокласика Ігоря Качуровського
Його називають останнім неокласиком «розстріляного відродження», а комуністи називали «ворожим голосом» через його передачі на «Голосі Америки», які слухав у весь світ.
Ніжинці приписують його собі, хоча заповідав він поховати себе в Крутах. Першого вересня минула 103-тя річниця від дня народження Ігоря Качуровського. Пам'ять великого поета вшанували у рідних Крутах, де минули його дитячі роки і де по довгій життєвій мандрівці спочив його прах. 92-річний крутянець Григорій Ворона розповів про родину Качуровських і, власне, дружбу з майбутнім поетом.
Григорій Федорович Ворона далекий від правильного термінологічного визначення посад і регалій родини Качуровських. Знає лишень, що вони були панами і мали значний вплив на Ніжинщині.
Майбутній «ворожий голос», а одночасно поет, прозаїк, перекладач і літературознавець, народився 1 вересня 1918 року в Ніжені (він волів цю давню форму замість зросійщеного «Ніжин»). Дитинство його минуло в легендарних Крутах, у «панському» домі з кількагектарним садом, що дістався у спадок його матері, дворянці з походження, випускниці Київських вищих жіночих курсів.
Батько, Василь Качуровський, мав дві університетські освіти – юридичну та економічну, за часів Центральної Ради був помічником державного секретаря, також служив фінансовим референтом Ніженської округи.
Григорій Ворона на могилі друга дитинства Ігоря Качуровського
«Людей завжди приймав, писарем він був, – розповідає про покійного Василя Качуровського живий свідок історичних процесів 92-річний Григорій Федорович. – Я дуже добре його бачив, мій старший брат із ним товаришував. Любили вони ходити в ліс по гриби, рибалити, купатись в Острі. У селі Качуровський тільки добре робив, ні кого не образив, люди його любили. Грамотний був чоловік».
А ще – справедливий і щедрий…
«Качуровські приїхали сюди, будучи панами чи, як кажуть, батирями. Як приїхали, то одразу в кого п’ятеро і більше дітей було, роздали по гектару землі. У нас родина була невелика – всього одинадцятеро, – жартує Григорій Федорович. – Батьку теж гектар землі перепав. А як прийшла Росія, то багатьох посудили, багатьох забрали, багато не повернулись… Хату один у селі в нас робив, а гаї в Грецькому, це були їхні гаї, Качуровських, то дав дуба на помост. А чого Грецьке? Бо колись була сильна грецька громада в Ніжині, то, може, й через те. Крути зроду вважались козацькими. Церкву будували козаки. В якому році, я не знаю, але мені мої діди розказували. А церкву строїли Ворони, Дяченки і Дем’яненки. Паралельно будувалась церква в Кагарликах, так крутяни церкву раніше побудували, а вони свою зробили на метр ширшою. Тож у Кагарликах церква була більша і багатша. Дзвони такі були, що і в Ніжині чути», – пригадує дід Гриша.
«А якого ви оце року народження?» – перепитую в кремезного та високого дідугана, бо так одразу й не скажеш, що вік вже поважний.
«1929 року я народився, на дев’яте травня. Сталін побачив, що я не плохий парень, так зробив день побєди, щоб я оддихав, – жартує дід Гриша. – У 42-му, коли Качуровський повернувся в Крути, мені тринадцятий минало».
Спокійна смуга відносного добробуту Качуровських протривала до 1930-го. Відтоді родинна хроніка перетворюється на постійні втечі: спершу до Ніжена, далі на Херсонщину, а звідти, рятуючись від голоду та репресій, – до Курська; потім, у роки Другої світової війни, – повернення на короткий час у рідні місця.
Цей час Григорію Вороні запам’ятався найбільше, бо ж, як сам каже, «мені тринадцятий минало».
Похований у Крутах, як заповідав
«Батько наш забороняв нам грати в карти, віруючий дуже був, а от у шахи та шашки ми грали, – пригадує 92-річний крутянець. – Я зіграв з Ігорем Качуровським у нас вдома не одну партію. Два роки він тут був. Другі питають: чого ж вони виїхали? А виїхали, бо совєцька власть наградила б його або розстрілом, або тюрмою».
У 1943-му році родина Качуровських вирушила на Захід. А далі – творчий злет Ігоря Васильовича і формування його як неокласика. Він здавався одвічним і довічним. Гуманітарій-енциклопедист, поет і перекладач, прозаїк, університетський професор і радіожурналіст, носій призабутої сьогодні шляхетності й освіченості…
Ігор Качуровський менш ніж півтора місяці не дожив до свого 95-ліття, відійшов у кращий світ 18 липня 2013-го року. Він заповів поховати свій прах у Крутах, де провів безтурботне дитинство.
Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора