|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 18:41 | 11.14.2024

Репресованого священика врятувало ремесло шевця

Про Павла Льодка у Нових Млинах заговорили після того, як знайшли ікони під час розбирання старої лікарні.

Тоді ж співробітники лікарні згадали про незвичайного пацієнта з 1990-х, який молився «на стіни». Його син Григорій і нині живе в селі. Він розповів про те, що батько був українським священиком і зазнав репресій за критику радянської влади. А здали священика сільські активісти. У Сибіру, де Павло Льодок відбував заслання, від холоду та голоду його врятувало ремесло шевця.

 

«Провчив його отой режим»

 

1griglodokНародився Павло Льодок у 1904 році. Із дитинства він був набожний.

«Він свого часу був священиком і ратував за українську церкву», – пригадує 74-річний Григорій Льодок.

Григорій Павлович живе в центрі Нових Млинів у доволі скромній хатині. Ми саме застали його за тим, як він рубав дрова.

«Важко після операції на серці, але треба», – говорить чоловік.

У церкву, каже, не часто ходить, хоча в Бога вірує. А от ті, хто свого часу були активними атеїстами та виступали проти віри, нині примолюються. Покаялись…

До війни батько Григорія Льодка працював у колгоспі, а як прийшли німці, пішов воювати. У липні 1941 року його мобілізували до лав Радянської армії. Павло Льодок проходив службу в 52-му артилерійському полку. Брав участь у фронтах війни в Криму. В листопаді 1941 року на Перекопі був поранений та направлений на лікування в Сімферополь. Під час наступу німців увесь госпіталь був евакуйований до Керчі, але згодом потрапив в оточення й опинився в німецькому полоні. Близько двох тижнів перебував у таборі військовополонених у місті Джанкой. Згодом його перевели в табір біля міста Армянськ. За кілька днів разом з іншими військовополоненими Павло Льодок зміг втекти з табору. Втікачів судили. Дивним чином вирок для частини з них був виправдувальним. Потрапив у цей список і батько, його відпустили додому. На батьківщину він ішов півтора місяця пішки. Наприкінці грудня Павло Льодок прибув у село Нові Млини, яке вже було окуповане німцями. До 1943 року мешкав у рідному селі та займався чоботарством. Після вигнання німців спокійне життя закінчилося. За пропаганду української церкви його відправили на заслання до Сибіру.

«Що я можу сказати про свого батька? Я нічого не знаю. Він був замкнутою людиною. Говорив, що нам не треба повторювати його долю. Провчив його отой режим, – зітхає чоловік. – А судили його за те, що висловився про ту систему. Вищі ієрархи його і здали. Він був рядовою людиною, добропорядною, нічого поганого не робив».

Відбував заслання, як відомо, Павло Іванович на Півночі Росії. Впаяли по повній – 15 років.

У Сибіру Павло Льодок ризикував повторити долю свого батька Івана Петровича, арештованого 1938 року за начебто приналежність до контрреволюційної організації «Спілка визволення України». Революційна «трійка» засудила Івана Льодка на 10 років. Додому він більше не повернувся.

 

«Пам’ятаю одного активіста, який дітей ганяв, а зараз він без церкви не може жити»

 

1pavlolodok«Вижив мій батько там завдяки тому, що був хорошим шевцем. Спочатку батько працював на лісоповалі, а потім його ремесло врятувало, – каже Григорій Льодок. – Ремонтував взуття тюремному начальству. Аякже… і там шевці треба».

А як помер «батько народів», священик пішов на «дембель». Втім, його відпустили не одразу – довго розбирались, хто політичний, а хто ні, тож прийшов додому аж за два роки по смерті Сталіна, 1955-го.

А тим часом активісти охрестили дітей священика «поповими дітьми».

«Нас усі так ненавиділи, обзивали мене «попів син», – пригадує 74-річний Григорій Павлович. – Була така Маховичка, керівниця наша, так мене ганяла, обзивала. І не тільки вона, а й комсомольці, активісти. Я на них образи не тримаю, просто такий був період. Важкий був час. Мого батька вважали ворогом народу, людям забороняли ходити в церкву. Пам’ятаю одного активіста, який дітей ганяв, а зараз він без церкви не може жити. Я до церкви не сильно ходжу, лоба не розбиваю, а сам про себе вірю».

У сім’ї Павла Льодка було шестеро дітей. Двоє з них померли від дифтерії.

«Батько відспівував дитину в селі, яка померла від цієї хвороби, і приніс її у хату. Братик із сестричкою через тиждень померли…», – з болем пригадує чоловік.

Повернувшись із заслання, до родині духівник не повернувся. Не склалося з дружиною.

«Він нас навідував, але мама наша, як кажуть, була активісткою», – говорить Григорій Павлович.

1osobspravaПовернувся і відразу ж почав служити в церкві. Спочатку в Носелівці, на Борзнянщині, потім в Оболонні, на Коропщині, потім аж у Запорізькій області. І тільки на старості повернувся у Нові Млини. Помер Павло Льодок у віці 91 рік 28 грудня 1995-го року. Пожив «чистим» перед законом шість років, бо ж офіційно реабілітували його як політично репресованого лише 1989-го.

 

Із вироку Чернігівського обласного суду від 24.01.1948 р.

«Павло Льодок визнаний винним у тому, що після вигнання німців з території Батуринського району, залишаючись жити в селі Нові Млини, в грудні 1943 року, і на початку 1944 року серед населення висловлював антирадянські домисли, обмовляв керівника партії та вихваляв німецьких окупантів. Виновність Льодка обгрунтована показами свідків Прихватило І.Л., Лобовика Г.І., Шаповала М.Г., котрі засвідчили, що Льодок в бесіді з ними висловлював співчуття про вигнання німецьких окупантів, оскільки німці роздавали землю селянам, а після їх відходу нікому буде давати землю. Він також поширював чутки, що радянська влада розпорядилась переслідувати єпископів і скоро черга дійде до низових працівників релігійного культу, а також говорив, що в Радянській армії безпорядки, ображався на радянську владу за те, що засудили його брата і допускав антирадянські висловлювання проти керівників країни».


Довідка прокуратури Чернігівської області від 27.11.1989 р.

 

«Виправдати Павла Льодка, визнавши, що свідчення проти нього були викликані особистою неприязню. Це підтвердили опитані селяни з Нових Млинів: Малевицький, Карпенко, Чижик і Дейнеко. Інших доказів, окрім показів Лобовика Г.І., не було. У справі допущено порушення процесуального Закону, котре виразилося в тому, що розслідування проводилось без його порушення. Вирок суду скасувати, а кримінальну справу закрити за відсутністю складу злочину».

 

Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора

Схожі матеріали (за тегом)