І не тільки тому, що медики тут – чуйні та вмілі. Справа в тому, що відділення чудово забезпечене найсучаснішою, найкращою апаратурою – буквально не встигли зробити операцію, як пацієнт уже цілком благополучно виписується додому!

– Відділення відкрилося у 2004 році – для надання допомоги хворим з ендокринною патологією та патологією жовчного міхура і печінки, – розповідає нинішній завідувач відділення, лікар вищої категорії Андрій Віталійович Присяжний. – Тут – 20 ліжок; працюють три лікарі-хірурги, анестезіолог та гінеколог. Трудимося ми на повну потужність – маємо по 20 пацієнтів, а то й більше.

– Позитивні зміни відчуваєте?

– Загалом позитивні зміни великою мірою пов’язані з приходом нового керівника – генерального директора обласної лікарні Андрія Михайловича Жиденка, котрий постійно прагне покращувати надання медичної допомоги населенню. І саме його зусиллями вдалося закупити новітнє обладнання, завдяки якому змогли значно розширити спектр операційних втручань. Тобто ми тепер виконуємо операції не тільки на жовчному міхурі, а й на жовчних шляхах та кишківнику, а з 2017-го робимо й операції з патологій жіночих статевих органів – це для нас нове, але пацієнти загалом задоволені.

– Андрію Віталійовичу, людям подобаються мініінвазивні методи, які дозволяють значно легше перенести операційні втручання.

– Так, на другу чи третю добу пацієнт уже виписується додому, і через два тижні – це вже цілком працездатна людина. Звичайно, хворим людям є з чим порівнювати, тому вони й прагнуть потрапити саме сюди, щоб швидше повернутися до нормального життя.

– А яка сучасна апаратура з’явилася у відділенні останнім часом?

– Нова лапароскопічна стійка фірми «Вольф», гістероскоп, сучасне електрохірургічне обладнання фірми «Бова», сучасний кольпоскоп. А також – новий операційний стіл та безтіньова лампа – в операційній, а ще сучасний кардіомонітор, який дозволяє контролювати стан здоров’я хворого під час операції (у разі потреби – вимірюється пульс, тиск, робиться кардіограма). Тому у нас на високому рівні відбуваються операції на щитовидній залозі – з приводу вузлового зобу, токсичного зобу.

– До речі, оперативні втручання при токсичному зобі на Чернігівщині виконуються лише у вас?

 – Так, як і операції на паращитовидних залозах із приводу первинного та вторинного гіперпаратиреозу. Це порушення в паращитовидній залозі – аденома та інші. 

– Цікаво, скільки операцій особисто Ви здійснюєте протягом року?

– Близько 200…

– Це – неймовірно! Недаремно ж кажуть, що професія хірурга – одна з найважчих!

– Згоден із Вами. Але це приносить і радість, коли я бачу, що вдалося допомогти людині, зарадити її лиху.

– Розкажіть, будь ласка, про себе: звідки Ви родом, де навчалися, як потрапили до Чернігова?

– Родом я з міста Кіровограда, яке тепер називається Кропивницький. Мама, Марія Євтихіївна, працювала лікарем-шкірвенерологом, тато трудився інженером-будівельником. Взагалі ж, у нас – медична династія: рідний брат мами, мій дядько, – знаний шкірвенеролог, тривалий час завідував кафедрою в медичному вузі. Його дружина також лікар – уролог… 

– Авжеж, справжня династія!

– Отож я довго не вагався, одразу ж налаштовувався на цю професію. І вступив до Івано-Франківського національного медичного університету. Там і з майбутньою дружиною познайомився – тепер моя Наталія Вікторівна працює лікарем-ендокринологом. Вона – родом із Чернігова. Тому ми з нею після закінчення вузу й приїхали на Придесення. А я став хірургом. Зараз маю спеціальність і з ендоскопічної та лапароскопічної хірургії.

– Не вагалися, обираючи фах? Робота ж дійсно важка! 

– Трохи вагався: може, обрати спеціальність шкірвенеролога, як мама та мій дядечко? Однак тесть, – до речі, не лікар, – дав мудру пораду – хороший хірург завжди буде в пошані. І, власне, я відчуваю, що це – моє! Вже й син вирішив стати лікарем – зараз студент третього курсу Полтавської  медичної стоматологічної академії. Є дві доньки-школярки, двійнята, підуть восени до п’ятого класу. Звісно, беру участь у їх вихованні, воджу їх у гуртки: одну – на карате, іншу – на танці…

– Ви тут, у цьому відділенні, з самого його відкриття?

– Так, із 2004-го. До того спочатку трудився в хірургічному відділенні. А тут працював ординатором, а тепер із 2014-го, – завідуючий. Мій Учитель – Володимир Федорович Дишлюк, який, власне, відкрив це відділення, то було його дітище. Він був першим завідувачем, зараз на заслуженому відпочинку. Щиро вдячний і Борису Миколайовичу Іванову, який був головним хірургом області, завідував відділенням хірургії, а також – Василеві Миколайовичу Єрмаку, досвідченому хірургу, котрий тепер працює в поліклініці.

– Маєте мрії?

– Звісно. Це – ремонт у відділенні. А ще плануємо робити операції на наднирникових залозах. Це – цілком реально, відповідне обладнання у нас є. Треба тільки поїхати, повчитися. Тобто мої мрії – цілком реальні і пов’язані з роботою. Я дуже люблю свою професію! 

– Розумію, що вільного часу у Вас – зовсім небагато…

– Я люблю відпочивати разом зі своєю родиною – наприклад, на дачі, вирощуємо там огірки.

Спілкувався Сергій ДЗЮБА