|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 17:46 | 06.12.2024

Господь забрав його на Святий Вечір…

Відійшов у вічність один із найперших українських священників Чернігова отець Петро Кириченко. Монах, нащадок славного черкаського роду козаків. Все його життя було життям праведника: жив Україною, молився за Україну, любив Бога і людей. Більшість свого земного життя отець Петро провів у «шевченківській хаті» – напіврозваленій старенькій хатині на П'яти Кутах в Чернігові, де взимку за опалення йому була старенька газова плитка та руда цеглина.

Скільки добра і любові було у цій людині! Скільки друзів вміщала та його маленька хатинка і скромне подвір'я зі старою розлогою грушею та трухлявою лавкою під нею. Мало хто знав про те, що отець Петро мав передбачення, однак даром сим монах не розкидався, бо колись дав обітницю не віщувати. Він мав себе за простого християнина, зодчого, який служив і розбудовував українську церкву на Чернігівщині, пам'ятав і знав багатьох архієреїв, але ніколи не користався цим – жив скромно, мав величезну повагу навіть серед опонентів з московського патріархату.

2345346545674

Отець Петро Кириченко – це надзвичайно сміливий і мужній священик, він першим відкрив храм Михайла і Федора, в якому під час боїв за місто здійснював богослужіння, молився за перемогу, хрестив і відспівував, надавав душпастирську підтримку, був разом зі своєю паствою у найважчий для неї час. В один із таких днів я навідався до храму і записав його пророчі слова – про духовність, повернення до українського православ’я та ницість диявола в особі наших ворогів. А ще Петро Кириченко писав вірші – деякі з них, як отой необроблений діамант – хоч і не блищать, але не менш вартісні. Вірші для отця Петра були як діти, що чекають на вихід у світ. Світ, який мав його почути! Гадаю, посмертна збірка віршів справжнього душпастира стала б найкращим подарунком в пам'ять про цю світлу особистість. А хіба хтось сумнівається, що Господь забирає праведників на великі свята? Три роки тому душа отця Марка Луговського (теж монаха і теж одного з перших українських священників) полетіла в Небеса на Різдво (25 грудня, ніби промовляючи до нас – пора переходити на «дорадянський» календар), і ось тепер світла душа отця Петра Кириченка покинула його земне тіло в переддень Водохреща, на Святий Вечір. Останнім часом отець мав проблеми зі здоров'ям, але вигадував різні причини, щоб не лягати в лікарню. Він ніколи не жалівся, не плакав і не нарікав, ніколи не хотів бути комусь тягарем і, напевне, знав, що на цьому світі він виконав свою місію. Тепер душа його молитиметься за Україну на Небесах...

 

«Він називав усіх братами,

Христос теж всіх братами звав.

«Присядь, брат, тут,

Не стій ногами.

Частуй вином, а я розкажу

Як Церкву нашу будував,

Які ми мури посягли.

Вони ж нам теж брати,

Тільки заблудлі.

Так-так, Москва їх запрягла,

Але настане час,

Як в притчі нашій, знаєш?

Повернуться до отчого крила».

А він сидів на краєчку столу,

І з гранчака вино відпив.

Ніхто й не відав скільки горя

Монах цей праведний прожив.

Його проста завжди холодна хата

Вміщала стілечки тепла,

Що де там віллам і палацам?

І стільки стільки ж світла і добра.

Господь покликав його на Святвечір.

Кутю голодну разом розділить.

А він сказав, що і не проти.

Всміхнувся і покинув світ».

 

Світлій пам'яті праведника отця Петра Кириченка, монаха, духівника, великого українця.

 

Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора

Схожі матеріали (за тегом)