Голодоморів на території України було три: у 1921-1923 роках, 1932-1933 та 1946-1947-му. Другий вважається найбільш масовим та визнаний міжнародною спільнотою як спланована акція з геноциду українського народу. Усього за сім місяців Голодомору 1932-1933 років тільки на Чернігівщині загинуло, за підрахунками дослідників, понад 350 тисяч людей. Наскільки це багато – можна уявити в порівнянні. За радянською статистикою, за часів Другої світової війни Чернігівщина втратила сумарно – на фронтах і на окупованих територіях – 261 500 чоловік.

Сьогодні у книзі «Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років. Чернігівська область» оприлюднені поіменно 36 818 жертв Голодомору на Чернігівщині, які встановлені за спогадами, а головне – на основі вцілілих книг реєстрації актових записів про смерть за відповідні роки. Найбільше від Голодомору постраждала лісостепова частина Чернігівщини, насамперед Борзнянщина, Ніжинщина, Ічнянщина і Прилуччина.

Голодомор починався з насильницького збирання владою «натуральних штрафів» за невиконання планів хлібозаготівель. Загони так званих «буксирних бригад» позбавляли селян всього їстівного, тим самим прирікаючи на смерть.

Жахливі спогади про той страшний час є мало не в кожній другій родині Чернігівщини. Голодомор – це була найстрашніша сторінка в історії нашої країни. Про це мають пам’ятати і знати всі наступні покоління.

«Нехай Господь дасть тому поколінню, яке живе, і всім наступним поколінням в Україні пам’ять про той страшний злочин, щоби ми ніколи не допустили повторення подібного на українській землі! Найменше, що ми можемо зробити – це сьогодні запалити свічку, бо навіть маленька свічка відганяє великий морок. Сподіваюся, що наступні такі дати ми будемо звершувати вже біля пам’ятного хреста, пам’ятного знака, який буде встановлено в місті Чернігові, – сказав після богослужіння керуючий Чернігівською єпархією Православної церкви України архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій.

Цьогоріч чернігівці востаннє збиралися біля П’ятницької церкви задля вшанування пам’яті померлих під час голодоморів і викладали імпровізований хрест з лампадок. Адже наступного року в місті має з’явитися пам’ятник жертвам голодоморів. Це рішення вже прийнято, і на останній сесії міськради депутати заклали кошти в бюджеті на наступний рік на те, щоб встановити пам’ятник у вигляді хреста біля Катерининської церкви.

Спогади тих, хто вижив

«В кінці 1932 року мені пішов дев’ятий рік. Що я запам’ятав? У хату прийшли п’ятеро чоловіків і залізними палицями штрикали долівку, шукаючи хліб. Торбинку із зерном мати заховала на піч і посадила мене на неї. Один із них, Глушаниця Іван, прогнав мене і забрав торбинку. Мати почала плакати і просила, щоб віддав. Але у відповідь: «Не подохнуть твої діти, хай їдять полову». Пам’ятаю, що батько вносив полову і ми її переточували, відбираючи послід. Товкли жолуді, мішали макуху і пекли «хліб». Ще пам’ятаю, що Книша Тимофія вбили на городі за те, що він розгрібав і їв посаджене лушпиння картоплі», – згадував Михайло Дузь з села Кобижча Бобровицького району.

Марія ПУЧИНЕЦЬ