Дехто з подруг відверто заявляє, що зберігати цноту до першої шлюбної ночі – то старомодно. Але цієї ночі вона відчула душевну перевагу обопільної цнотливості, від цього й досі співає її серце й усе тіло, що прагнуть нових і нових любовних втіх, початих з чистого аркуша, без жодної помарки, без жодного сумніву, без крапельки недовіри. Райдужними думками настільки наповнила свою душу, що радість почала вихлюпуватися на її губенята, і вона з цим не могла нічого вдіяти, чи й не хотіла… Глянула на Тимошу – а в нього теж яскріли і очі, і щоки… і губи від щастя аж посмикувалися. Не стала переривати його ідилію, хоч на кінчику язика зависло попередження, щоб спустився на землю і уважно дивився на дорогу.

До офісу під’їхали без запізнення, взявшись за руки й до кабінету зайшли. Дочекалися, коли всі зберуться, і вийде до них Іван Геннадійович, тоді й оголосили про свої заручини. Дружне «Ура!», яке на увесь голос кричав і їхній начальник, почули навіть на другому поверсі, звідти прилетів Льончик.

– Яку перемогу святкуєте? – оторопіло запитав. – День тільки починається…

– Але чим починається? – підійшов Стародуб до молодят і обох по-батьківськи пригорнув до себе. – Для нашого невеликого колективу цей день починається народженням першого в нас молодого подружжя.

– Друже, ти не привласнюй цю радість тільки ось цьому своєму оточенню, – весело заусміхався Льончик і підійшов до винуватців вибуху радості. – Бо ця особлива радісна подія належить всьому колективу нашого агрохолдингу. Чи не так, мої дорогенькі? – і теж обняв молодят.

– До речі, – спохватився Стародуб, – а батькам уже повідомили про своє надто відповідальне рішення?

– По телефону повідомили, – відповіла Леська. – Після роботи поїдемо до моїх батьків, вони недалеко, місцеві. Тимофійко проситиме в них моєї руки – бачу, переживає, а до його батьків на вихідні поїдемо.

Щоки нареченого справді багрянцем вкрилися, а очі донизу опустилися. Леська, мабуть, для годиться сказала, що він хвилюється, бо сам їй цього не казав. Хвилювання відчув після її «підколу». Бо й формальне те прохання згоди батьків – вони вже фактично одружені першою шлюбною ніччю, і заяву сьогодні подадуть, і по телефону чув від її батьків теж тільки радість. Невелике ж хвилювання природне, не від боязні, а від того, що вперше в житті проситиме руку своєї обраниці в її батьків. І треба ж було їй це нагадати перед друзями. Глянув на Леську, щасливу, й зрозумів, що сказала вона те, бо не в силах стримувати свою радість в очікуванні формальної, але бажаної й необхідної процедури, невідомо коли заведеної в народі, що без писаних законів стала традиційною.

Тимофієву розмову з собою перервав Іван Геннадійович, нагадавши всім, що на сьогодні багато важливих справ у кожного. Леська мала йти на судове засідання, захищати позов убитої горем матері, єдиного сина якої на смерть збив машиною п’яний бізнесмен, родич великої столичної «шишки». Керівник адвокатської контори тримав цю справу на особистому контролі, тож і Леську запросив у кабінет на інструктаж.

– Наш друг, адвокат-міжнародник Мар’ян по своїх каналах зібрав достовірний компромат на експерта, згідно з висновками якого винуватець аварії вже ніби й не винен, – підвеселив наставник свою улюблену ученицю, бо помітив був, як її радість від заміжжя пригнітила згадка про сьогоднішнє судове засідання. – Цей продажний експерт перебрався в столицю після резонансного скандалу в обласному центрі західного регіону. Великі гроші заплатив, щоб прокуратура закрила справу проти нього. Той, хто йому допомагав у цьому, допоміг перебратися в столицю. Але цю «кришу» вже поперли з прокуратури, а його протеже і тут натворив справ. Ось тобі компромат і вбивчі докази з фаховими коментарями, щоб суд засумнівався у фаховості й правдивості транспортно-трасологічної експертизи обставин ДТП, яку «зморозив» цей так званий незалежний експерт. Головне – чітко й дохідливо виклади це суду. Для ознайомлення з паперами у тебе є аж три години.

Наставник говорив і задоволено спостерігав, як у Леськи ніби гора з плечей спадала, обличчя й очі впевненістю наливалися. Він знав, що молода адвокатка теж готувалася до цього судового засідання, не з голими руками туди піде, але те, що він їй щойно передав, – бомба.

До приміщення суду заходила бадьора, з високо піднятою головою. Посмутніла, коли зустрілася з матір’ю вбитого сина. Жінка середнього віку більше схожа на бабусю, вбрану в старечий одяг, але чистенький, випрасуваний. От якби можна було й лице вигладити від ранніх зморщок, а в глибоко запалі, учорнілі очі промінчики направити... Минуло два місяці, як востаннє з нею бачилася, – ніби й недовгий термін, але як жінка постаріла за ці шістдесят днів!

Обняла її, ніби рідну людину, впевненими словами стала підбадьорювати. Хоч і в самої було неспокійно на душі, ніби незрозуміла тривога пройшла крізь неї – справа складна, з підкованими й паскудними фігурантами. Однокурсниця недавно нагнітала на Леську страх тими «крутими» фігурантами. Невже матір загиблого помітила душевний неспокій адвокати? Бо так заговорила:

– Не старайся, дочко, скільки твоїх молодих нервів коштує твій захист у цій справі… Сина мені вже не повернеш, сердечний біль ніби притуплюється, а недавно почала насідати на мене тривога за твоє життя, – сказала напівпошепки, з висохлих очей скотилися дві безбарвні сльозини – де вони і взялися в давно геть виплаканих очах…

– Не хвилюйтеся й не переживайте за мене, – обняла підзахисну. – У мене є надійні захисники. Проти Вас же скоєне величезне зло, ще й винний цинічно відкуповується від відповідальності. А безкарність, як життя показує, породжує нове зло….

На півслові перервав Леську молодий нахабний мажор-убивця, що заходив до зали судових засідань, зачепивши навмисно адвоката своїм коліном, подаючи знак про свою зверхність над «зеленою» захисницею:

– Борза здорово, на обвинувальний вирок для мене сподіваєшся? – просичав притишено, нахилившись до дівчини, свердлячи її нахабними великими витрішкуватими хмільними баньками. – Тебе ж уже попереджали…

– А я тебе не попереджаю, а нагадую, що вироки виносять не тільки суди. Наволоч ти паскудна, – сказала теж притишено, але дохідливо до його вух, ще й гострим носком туфельки відповіла тій нозі, коліно якої її зачепило, від чого кривдник загорівся злобою, та враз охолов.

Неголосну «інтимну» перепалку обірвала суддя, що зайшла до зали. Перерву в судовому засіданні оголошено на клопотання адвоката потерпілої, тож і перше слово було надано Лесьці. Вона висунула нове клопотання з проханням долучити до справи нові докази від захисту потерпілої сторони. Зміст нових доказів, зібраних нею особисто, а також передані їй шефом, озвучувала чітко і впевнено, посилаючись на достовірні джерела. У адвоката підозрюваного жирні щоки й припухлі великі губи засмикалися нервово. Щось неладне в поведінці адвоката помітив і мажор, втупився в нього, але той мовчки тарабанив тремтячими пальцями по столу і не помічав прискіпливої уваги клієнта до себе. Вибухнув істерикою, як баба базарна, коли Леська зачитала доводи про фальсифікацію ДТП незалежним технічним експертом. Суддя зробила захиснику останнє попередження і оголосила технічну перерву на двадцять хвилин. Леська побачила, що суддя прихопила з собою папери з новими доказами. Навіщо це їй? З кимось буде консультуватися? Бо ще не винесла ухвали – долучати чи не долучати до справи.

Відігнала від себе невтішні гадання, глянувши на підзахисну. Помітно оживилося обличчя розбитої горем жінки – мабуть, вловила надію на справедливість, бо шальки судової справи вперше ніби схилилися у їхній бік. Розростання душевного задоволення адвокатки перервало звукове повідомлення на смартфоні. Відкрила його і ледь не завищала від радості: поліція надягла кайданки на «незалежного експерта», котрий робив експертизу обставин ДТП, справу по якому розглядає суд. Експерта звинуватили у фальсифікації інших автотехнічних та майнових експертиз.

Після перерви в судовому засіданні Леська цим повідомленням остаточно збила пиху з підозрюваного і його адвоката. А добила їх суддя, яка після вивчення нових доказів і обставин винесла ухвалу про повторну експертизу, у зв’язку з цим оголосила перерву в судовому засіданні.

На виході з приміщення суду Леську очікували підозрюваний з адвокатом і ще двома молодиками. Обступили її, готові були накинутися, образливо обзивали, але тут, звідки не візьмись, підійшли Тимофій, Льончик і троє міцних хлопців з охорони агрохолдингу.

– Зробите ще хоч один крок до дівчини – і всі ляжете мордами в асфальт, – басовим голосом попередив широкоплечий здоровань.

Першими подалися назад двоє молодиків. Мажор кинувся кудись дзвонити, але передумав, побачивши, як до них поспішає знімальна група з двома телекамерами, супроводжує їх сам Іван Стародуб. Запанікував і адвокат підсудного, метнувся був до автомашини, але дорогу йому перегородив колега з двома тележурналістами.

– Бачив по телевізору, який ти сміливий перед купленими телевізійниками, а тут ноги в руки взяв, щоб втекти, – безцеремонно заговорив до колеги Іван Геннадійович. – А ти розкажи журналістам, як купував експерта? Думаю, він не покриватиме тебе.

Вступ зробив, а далі передав ініціативу телевізійникам. Не вдалося втекти від них і мажорному бізнесмену, він опинився в оточенні групи підтримки Леськи. До приміщення суду під’їхав поліцейський екіпаж, але, побачивши телевізійників і декого із знайомих, поспішили назад. Не наважився демонструвати своє високе становище і родич мажора, поспілкувався зі Стародубом спокійно, без емоцій.

Невдовзі всі роз’їхалися, але перед Леською ніхто так і не вибачився. Пізніше сказала шефу, що не стала б і секунди слухати вибачення з «паскудної пащі». Головне – щоб він поніс покарання.

– Покарання він понесе, а ти поговори з матір’ю загиблого, щоб прийняла допомогу від родича і батьків підсудного – відомий посадовець говорив зі мною під судом, – неочікувану для Леськи розмову завів Іван Геннадійович. – Відчуваю, що ти зараз подумала про мене. Але твоя підзахисна серйозно хвора, їй негайно потрібна дорога операція. І помирати їй рано – забере з собою в могилу одиноких стареньких батьків. Вони ще ніяк не відійдуть від втрати онука, їм теж потрібне лікування. Про це мені розповів родич підсудного, і це правда – я довідався про це ще до зустрічі з ним, після судового засідання збирався розповісти тобі.

– А не виглядатиме така допомога зрадою перед пам’яттю вбитого сина? – не спішила дівчина погоджуватись на пропозицію шефа.

– Відмовитись від порятунку життя трьох людей заради задоволення чванливого принципу і хизування гординею – це злочин набагато страшніший, ніж вчинив підсудний мажор, бо він вбив людину несвідомо, в результаті ДТП. А ти замість збереження людських життів пропонуєш гадання – як би це розцінив покійний?

– Ви не так мене зрозуміли, – Леська готова була крізь землю провалитися від такого зауваження наставника, її личко полум’ям вкрилося. – Гроші на лікування можна пошукати в інших місцях.

– У тебе є потрібна сума? – вже роздратовано запитав Стародуб.

– Ні, немає, але можна організувати волонтерів, до знайомих багатіїв звернутися…

– Не чекав від тебе такого, – вже починав виходити із себе адвокат. – Чому ти задоволення надуманих тобою принципів перекладаєш на чужі плечі? Стан здоров’я трьох людей погіршився через вчинок молодого бізнесмена, це визнав і його близький родич, пропонує допомогу, а ти хочеш збирати потрібну суму по світу. Можливо, хтось і останнє віддасть, а іншому прохачу вже нічого буде давати – он скільки молять про допомогу. Поцікався в генерального директора нашого агрохолдингу Олександра Федоровича, скільки до нього звертаються з проханнями допомогти на дорогі операції, на тривале лікування. А каса господарства не бездонна. По-твоєму, трудові колективи, окремі сердечні люди повинні платити і за мажорів? Та й не факт, що твоя підзахисна дочекається, поки ти задовольнятимеш свій принцип.

– Вибачте, Іване Геннадійовичу, не подумала, гнівом на вбивцю керувалася моя голова, – вже геть пригнічена і розгублена стояла перед шефом його учениця.

– Забули… Головне – вчасно визнала свою недоречність. А чому ти не згадала про принциповість, коли поїхала на тижневий семінар до Німеччини? Без принципу прийняла науку від тих, чиї предки по-звірячому вбили і живцем спалили мільйони наших співвітчизників? Чому не кинула їм у вічі їхні дойчмарки, видані твоїй бабусі – компенсацію за перебування на примусовій каторзі у фашистській Німеччині? Чому не протестувала проти будівництва за гроші німецького фонду церкви на місці спаленої фашистами у селі твоїх бабусі й дідуся?..

– Іване Геннадійовичу мені справді соромно за прояв притупленого глузду. Просвітили, примусили згадати народну мудрість, що зло нічого не дає, крім зла, і що кров неможливо змити кров’ю.

– Ото-то, заклик «Кров за кров!» – то на війні, на фронті, а після укладання миру не обійтися без примирення, інакше на землі ніколи не припиняться війни. У стосунках між людьми – тим більше, але за однієї умови: обов’язкова правова відповідальність за злочини, і без таких понять як безкарність і «пільг» для кого б то не було, – як у цивілізованих країнах. У судовій справі з мажорним бізнесменом ти цього добиваєшся, що і є правовим, не надуманим принципом.

Нарешті Леська переборола в собі ніяковість, відірвала задумливий погляд від землі, наважилась зазирнути в очі наставника. Мудрі й людяні, як і завжди, без найменшого сліду від недавнього роздратування, і не дивно – важко уявити, як глибоко загартовані його очі викликами долі й чорним злом, та ще більше обласкані добром, бо й сам великий і щирий творець добра для людей. Як їй пощастило, що доля звела її з таким наставником, мудрим учителем. Він ще в перші дні їхнього знайомства, спільної праці зумів переконати її у дуже важливому для роботи і життя: надумані, часті сумніви забирають у людини віру в себе і викликають огиду до життя. Тепер вона дуже виважено зважує кожен сумнів, передусім навіяний, підказаний кимось, навіть друзями і колегами, не говорячи вже про малознайомими. От що значить одержувати науку від того вчителя, життя якого вже подолало довгий шлях з багатьма станціями. Наставник щиро ділиться з учнями досвідом, налаштовує їх на те, щоб до них простягало руки не минуле, а світле майбутнє.