Шкода, звичайно, що ініціативу викривача гнилої моралі колишніх владоможців і їхніх посіпак виявляють не представники так званого українського красного письменства, а люди, як мовиться, від землі, ось такі, як потомственний хлібороб Леонід Яковишин. А красне письменство, натомість, або принишкло, як миша під мітлою, або, рвучи на грудях вишиванки, запопадливо кидається боронити своїми облудними, але, видно, за недешево проданими сентенціями оту «двояко гнилу» так звану мораль таких, як Валерія Гонтарєва і іже з нею….

А як же бути із старою, як світ, заповіддю великого поета «глаголом жечь сердца людей»? Або із пророчою пересторогою нашої Лесі Українки: «Не поет, хто забуває боронить народні рани, щоб собі на вільні руки золоті надіть кайдани…»?

Питання, звичайно ж, риторичні, бо за «золотими кайданами» сьогодні простягають руки сотні й сотні блюдолизів з письменницького і журналістського гурту нашої багатостраждальної України.

Так і проситься при цьому на уста, нехай і з далеких тридцятих років минулого століття запитання «З ким ви, діячі мистецтва і літератури?» Невже з тими, хто розкрадав і морально плюндрував Україну і її роботящих людей протягом п’яти знавіснілих і проклятих народом літ? Невже з «Порохом» і його «порохівницями» на кшталт Гонтарєвої, котра, фігурально кажучи, не злякалася з жебрацькою торбою пустити по світу мільйони українців, а тепер в Лондоні ллє крокодилячі сльози, бо її, бач, принизили, що над згарищем зведеного за вкрадені кошти маєтком заспівали пісеньку «Палала хата, палала…» А що зволите, пані Валеріє, Гімн України над ним хай пролунає?

Добалакався вже дехто навіть з команди ЗЕ, що, мовляв, інвестиції не зайдуть в Україну, якщо ганьбити Гонтарєву в’їдливою сатирою… Отакої!

Це ж з якого дива не можна ганьбити злодія, якщо він злодій, а убивцю – якщо він убивця, а гвалтівника – якщо він гвалтівник, а ката, якщо він справді кат?

Якщо так розмірковувати, коли й словечком не можна зачепити якусь «порохівницю», то не довго буде й перетрансформуватися в людській чесній свідомості з команди ЗЕ в команду ФЕ, бо українці хоч і довго запрягають, та швидко їдуть!

Ні і ще раз ні! Доки на волі гулятимуть «Порохи» і їхні «порохівниці», доти й будуть здіймати вони на майданах бучу з приводу й без приводу.

Он майже 50 кілограмів доларів, взятих готівкою в одному з банків одразу після оголошення результатів президентських виборів відомим «інвестором» якраз нині й інвестуються в організацію різного роду протестів, як правило, неправедних і агресивних. Вже дійшло ось і до відкритих погроз життю Президента від декотрих «порохівниць»… І саме тому в друкованому, мовленому в ефірі чи зі сцени слову, яке втілює в собі гострий сарказм чи гостру політичну сатиру – неодмінно бути!

Доти, доки йому на зміну в боротьбі з корупцією не пролунають справедливі вироки судів! Тільки так!

А щодо літературних українських традицій, то ще від Котляревського, Квітки-Основ’яненка й самого нашого пророка Тараса Шевченка українській справжній, а не підлабузницькій літературі були властиві й нищівний сарказм, і гостра політична сатира. Без них не було б нашої літератури, не западало б українське слово до глибин душі народної. І якщо нинішні «європизовані», бач, критики правдивих сарказму й сатири вириватимуть цей стиль з українського мистецтва і літератури, то залишаться вони сірими, як порох, як пилюка, яку понесе вітер змін у безвість!

Отож насамкінець скажу нетрадиційно: «Молодець, Леоніде Григоровичу, що захистили правдивим словом наше українське мистецтво і літературу. Уклінно дякуємо за це!

Олександр Каранда,

заслужений журналіст України