Твір був написаний у далекому 1942 році. Режисер Віталій Гольцов замислював постановку ще у 1987, однак дослухавшись до поради відомого естонського режисера-лялькаря Рейно Агура, відмовився від свого задуму. Головним лейтмотивом твору є війна, і митець усвідомив, що складно говорити зі сцени про те, чого не довелось пережити на власному досвіді. Однак через 37 років Віталій Володимирович відчув, що настав час і для цієї історії, та разом з починаючим займатися режисурою Антоном Шеремком здійснили омріяну постановку на сцені Чернігівського театру ляльок.

Вистава нагадує мудру філософську притчу про чарівних героїв на ім'я Пессі та Ілюзія, що зустрілись у темному казковому лісі під час негоди. На самому початку дійства звучить загрозлива, моторошна музика (композитор Світлана Безпала). Гучно та тривожно гримить грім, кидається у різні боки Тхір, шукаючи собі жертву. Кружляє сполохано Пташка, снує у німій безпорадності стара Равличиха (усі три ролі виконує Вікторія Язичян). Увесь простір напружений і тривожний, немов у передчутті невідворотного фатуму.

На авансцені величезний дуб (художник – Марія Зайцева), який ніби розчахнувся навпіл, а всередині дерева – дупло, чи пеньок рясно устелений кришталево-смарагдовим, розбитим склом, що строкато виграє у променях софітів, натякаючи про небезпеку, вразливість та ілюзорність життя. Розбите скло говорить нам про смерть, яка завжди ходить пліч-о-пліч, а ми відчайдушно балансуємо між буттям і небуттям, немов танцюємо на розбитому склі. Це дипломна робота юної художниці-лялькарки. У цьому році Марія захистила диплом бакалавра цією виставою у Київському театральному університеті імені Карпенка-Карого.

Головний герой Пессі (Ігор Маджуга) – казковий ельф, який втратив батьків, і згубився у темному лісі, тікаючи від жахів війни, схожий на маленьку розгублену, спантеличену дитину, що не може знайти собі місце у тривожному, дорослому світі. До моменту появи на сцені Ілюзії, його страшенно лякає темна хмара, яка час від часу нависає над казковою галявиною протягом вистави. Не дивлячись на це, Пессі мислить і відчуває світ, немов древній дід, що добре знає усі закони буття, як день змінює ніч, чому і коли це відбувається, чому йде дощ, і де ночує сонце. Його світ розміряний і приземлений, і здається ніщо не може вивести його з рівноваги, ніщо вже не здатне зачепити за серце, здивувати та втішити. Та коли з'являється Ілюзія, він із замкнутого інтроверта поволі перетворюється на відкритого і бешкетного дивака з гарячим чуйним серцем. Його страхи й невпевненість у собі зникають, мов тіні уранці. Під чарами щирих почуттів Пессі перетворюється на справжнього чародія у присутності коханої і близької йому Ілюзії.

Хмара (Наталя Костюк) – поєднує в собі декілька образів: це й грім, і кара небес, і фатум, і смерть, і очищення, і війна.... Акторка одягнена у чорний капелюх з величезними полями, а на очах героїні – грим у вигляді чорних струмків зі сліз. Вона завжди холодна та відсторонена, немов суддя чи кат, що невмолимо виконує накази й закони мудрого Всесвіту.

Осяянням і втіхою для Пессі стає поява Ілюзії (Ольга Маджуга) – чарівної феї, янгола, чи й справді лише вигадки і фантазії зневіреної, наляканої істоти. В кулісах спалахує круглий різнобарвний диск, немов веселка, який крутиться і виграє строкатими переливами, то щезає, то знову спалахує на сцені. Саме з цієї дивовижної веселки на землю сходить Ілюзія, як символ віри, надії й любові. Віри на порятунок і сподівання на те, що після найтемнішої ночі завжди настає світанок, що саме передсвітом буває найтемніше...

Історія дружби і кохання героїв настільки чиста і цнотлива, що нагадує справжню вічну і безкорисливу любов, з якого твориться наш світ і без якого неможливе було б життя на землі. Любов один до одного, до лісу, до рідного дому, тварин, людей, до птахів і дерев, всю цю палітру почуттів охоплюють стосунки маленьких героїв. Пессі навчає Ілюзію ходити по землі, балансуючи на розбитому склі. А Ілюзія навчає його літати, долаючи закони гравітації. Та в історію закоханих втручається фатум. На зміну райдузі і сонцю знову настає темна ніч. Канонада грому чи вибухів порушує спокій і гармонію усього живого у лісі.

– «Там прийшли нелюди, і вони вбивають людей: у них є така палиця, що плює вогнем, і якщо вони прийдуть сюди, то ми загинемо», – вигукнув Пессі.

Узявшись міцно за руки, тендітні створіння, немов птахи, злітають з гілок старого дуба і під звуки гучних вибухів підіймаються вгору – туди, де з’явилась уперше веселка, у їхніх грудях мерехтять червоні маленькі серця. А потім згасають, герої зникають у темряві...

Романтично-драматична історія про щиру дружбу і кохання, здається, не має жодного вікового цензу для глядача. Вона буде цікавою як зовсім юним поціновувачам театрального мистецтва, так і літнім людям. Адже ставить перед нами безліч глибинних філософських запитань, на які не знайти відповіді лише розумом. Адже головного очима не побачиш, добре бачить тільки серце. Дійство побудовано на суцільних контрастах і трансформаціях. Грім переливається у яскраву сонячну райдугу, самотність – у любов, сміх у сльози, радість у печаль, страх у хоробрість, а фізична смерть у вічне життя людського духу.

Вистава присвячена усім українським дітям, що стали жертвами російської агресії. Це одне з перших сценічних прочитань твору на українській сцені. Віталій Гольцов присвятив свою постановку дружині Надії, яка відійшла у засвіти у минулому році. Прем'єра відбулась -18 червня 2024 р.

Ангеліна ВЕЛИКА, театрознавиця, акторка