Робота військового сапера кардинально відрізняється від роботи саперів ДСНС або саперів з гуманітарного розмінування. Військовий сапер – це людина, яка створює пастки для противника і відкриває шлях для побратимів. А після деокупації сапери виконують надважку роботу, оскільки будь-яка помилка під час пошуку мін та їх детонування тягне за собою тяжкі наслідки.

«Пішов у військо у 2016 році, і коли зрозумів, що військо – це моє, то перевівся в інженерно-саперну роту. Мені хотілося розвиватися і робити щось корисне саме в цьому напрямку. Після навчання працював в Ічні на розмінуванні складів у 2019-2021 роках. Були ротації в зону АТО/ООС», – починає свою розповідь Максим.

Загалом його робота до 2022 року полягала в розмінуванні і була більш сезонною. Проте все змінилося з початком повномасштабного вторгнення. Буквально з перших годин, як росіяни перетнули кордони нашої області, сапери почали працювати, аби перерізати шляхи ворогу.

«Загалом вже з листопада 2021-го я для себе розумів, що ця війна буде. Питання було лише, з якого боку вони підуть. В мене був навіть тривожний рюкзак зібраний, – згадує ті події Максим Лисенко. – І коли нас вночі підняли по тривозі, я вже з тим рюкзаком пішов на роботу. Коли йшов нічним містом, то чув гул техніки, розумів, що це не цивільна техніка, а військова. Прибувши до своєї частини, відразу поїхав із хлопцями виконувати бойові завдання – мінування підходів до міста. А далі всі 40 днів – як один день, який не завершується. Постійні виїзди, мінування, розставляння мін…

До війни не можна бути готовим на 100%. Тож попри те, що я був професійним військовим, перший час було складно як фізично, так і морально. У перші місяці повномасштабного вторгнення противник наступав дуже широко й активно, тому роботи було багато. Треба було мінувати багато ділянок, щоб вибудувати оборонну лінію та прикрити наші бойові підрозділи. Також ситуація могла дуже різко змінюватися, потрібно було оперативно на все реагувати».

Мінувати потрібно правильно і вчасно

«Основна задача сапера – зробити все швидко, і головне – правильно. Адже, якщо ти вже натиснув на кнопку і воно не спрацювало, або спрацювало не на повну, то в тебе не буде змоги підійти і переробити, – говорить Максим. – У саперів є одне правило: ти повинен зробити раз і якісно. Тобто потрібно прораховувати нахил, кількість вибухівки, куди ту вибухівку закладати. Це не так просто, мовляв, прийшов, заклав вибухівку, куди захотів, і підірвав міст. Наприклад, був випадок, коли підривали міст. Ми приїхали, бачимо: він склався не під тим нахилом, і по ньому з трудом, але можна було проїхати. Тобто, якщо підриваємо міст, то ми маємо зробити так, щоб ворог не зміг його більше використовувати. Для цього є свої формули підриву різних конструкцій. Загалом в теорії, якщо ми беремо мости, то на етапі проектування мають бути спеціальні ніші зроблені, щоб закладати ящики з тротилом. Проте за увесь час роботи я таких мостів не зустрічав».

Розміновувати будемо довго

Після того, як росіян вибили з нашої землі, у саперів роботи додалося. Адже на окупованих територіях ці недовійськові мінують все, що бачать. І після деокупації сапери виконують складну і надважливу роботу.

«Моя група працювала в Левковичах на розмінуванні ворожих снарядів, – розповідає військовий. – На території місцевої ферми росіяни організували склад свій з боєприпасами, а наші хлопці туди добряче влупили. Боєкомплект розлетівся довкола, то ми збирали і знищували ті боєприпаси. Також ми відкривали залізницю до Чернігова. Тобто наші сапери проходили колію від залізничного мосту в Чернігові до самого Ніжина, щоб розчистити її від небезпечних предметів. Десь за Анисовом знаходили на колії і знімали розтяжки, та в основному це касетні боєприпаси від «Урагана». Та й взагалі, якщо територію обстрілюють касетними боєприпасами, то такі території обов’язково потрібно обстежувати. Бо там є чимало нерозірваних тих касет».

Однією з важливих робіт після деокупації є відновлення подачі електропостачання. Для цього потрібно відремонтувати зруйновані лінії електропередач. А підходи до них можуть бути заміновані.

«Ми разом з енергетиками проходили по всім ЛЕПам Іванівської громади, – говорить чоловік. – Для того, щоб електрики мали змогу відновити лінії електропередач. І там, я вам скажу, дуже багато чого було.

Загалом на Чернігівщині територія менш забруднена мінами і пастками порівняно з територіями на Сході країни. Це насамперед залежить від інтенсивності боїв. Проте там, де вони стояли деякий час, загроза є і дуже велика. Людям потрібно бути дуже обережними. Особливо в лісах і лісосмугах біля Ягідного, Іванівки, Шестовиці, Золотинки. Територія між селами Ягідне і Красне, я впевнений, дуже небезпечна. Ми там проходили, там працює і гуманітарне розмінування, і сапери ДСНС, проте, думаю, ще є багато розтяжок, які не навчена людина не побачить. А гриби ніяк не варті життя. Про це треба пам’ятати, коли в черговий раз захочете сходити по гриби в цих краях.

Якщо ми сьогодні знаходимо ще снаряди Другої світової війни, то будьте певні – ці ми будемо знаходити ще досить довго. Адже в міни немає терміну дії. Якщо її встановили і привели в дію, вона чекатиме свою жертву. Хотілося б, щоб люди це пам’ятали».

Максим зазначає, що територія нашої країни досить забруднена мінами, снарядами і іншими небезпечними вибуховими пристроями. Особливо складна ситуація на Сході, на тих територіях, де кацапам вдалося закріпитися.

«На Херсонщині все по-іншому. Вони туди зайшли, закріпилися і все мінували перед собою. Це звичайна практика для кацапів. Потім, коли розуміють, що будуть відходити, то взагалі все заміновують мінами-пастками. На Херсонщині такого доволі багато. Вони лишають у приватних будинках ці пастки. Мінують все: дитячі іграшки, ліхтарики, посуд, шафи, побутову техніку. Під порожній ящик від снарядів часто кладуть. Ти відкрив, а ящик той підірвався.

Міни бувають розжимної і нажимної дії. Розжимної – це на неї, наприклад, щось кладуть, людина підіймає і міна спрацьовує. А нажимної – це коли навпаки, на неї потрібно натиснути, щоб вона спрацювала, – каже сапер. – Тому до території, на якій попередньо був ворог, треба ставитися як до вже замінованої та відповідно поводитися».

Сапери йдуть перші перед першими

Військовий сапер виходить у сіру зону між своєю позицією та ворожою і там встановлює міни: протитанкові, керовані протипіхотні, сигнальні розтяжки. І, якщо пощастить, повертається до свого підрозділу. Також військові сапери йдуть першими, коли проводяться наступальні дії. Адже росіяни заміновують шляхи підходу, тому саперам потрібно зняти розтяжки і знешкодити міни, і тільки тоді наступ буде успішним. «Наші сапери універсальні. У нас немає такого, що одні вміють лише мінувати, а інші – лише розміновувати. Кожен може робити і те, й інше, – говорить Максим. – Сапер завжди йде першим. Наше гасло: «Попереду перших». Бувають випадки, коли саперам доводиться працювати в на дуже близьких відстанях від ворога . Ми маємо хлопцям розчищати дорогу, щоб штурмовики йшли і їхня атака не захлинулася».

Мінне поле на Херсонщині - до ворога близько

Зазвичай сапери ЗСУ працюють поодинці або невеликими групами на відстані одне від одного в умовах максимального звукового та світлового маскування. А поки сапери працюють, їх прикриває піхота, щоб вони могли не думати про загрозу та зосередитись на завданні.

«Коли ми працювали під час ротації на передньому краї лінії фронту, то хлопці нас прикривали, – продовжує сапер. – І під час однієї з таких вилазок вони помітили ворожий дрон. Він висів прямісінько над нами. Півтора ріжка з автомата – і дрон упав. А якщо б хлопці не прикривали, то кінець міг би бути фатальний. На той час у нас машина була повна вибухівки».

Максим разом із побратимами були одними з перших саперів, які приїхали на розмінування звільнених територій Херсонщини. Каже, так важко працювати, як там, ще ніде не було.

«Загалом на Херсонщині було дуже складно працювати. Мало того, що там все заміновано, так ще все в уламках, – говорить сапер. – І коли ти йдеш з металошукачем, він починає просто дзвеніти безперестану. І саме розмінування триває дуже довго, за годину ти можеш пройти декілька метрів. Ми там теж дороги, ЛЕПи розміновували. Словом, роботи дуже багато. Сапери ЗСУ заходять першими після звільнення території, адже сапери гуманітарного розмінування не мають права працювати в 20-кілометровій зоні від бойових дій».

Очі і знання – головний інструмент сапера

У своїй роботі саперні підрозділи використовують міношукачі та щупи (палиці з загостреними кінцівками, якими перевіряють землю на наявність вибухівки). Але Максим зазначає, що найголовніший інструмент – це власні очі, так як більшість «сюрпризів», які залишають росіяни, лежать на поверхні.

«Для пошуку ворожих боєприпасів ми використовуємо металошукачі. Коли металошукач подає сигнал про виявлення металевого предмета під землею, обстежуємо ґрунт саперним щупом, – говорить Максим. – Потім знімаємо маскувальний шар землі спеціальною лопатою. Оглядаємо знайдений боєприпас, визначаємо його тип і вирішуємо, яким чином його краще знешкодити. Найчастіше використовуємо для знешкодження саперну «кішку» – спеціальний гак, до якого кріпиться довга мотузка з паракорду. Чіпляємо «кішку» на міну, відходимо на безпечну відстань та стягуємо боєприпаси з місця встановлення для подальшої роботи з ним і перевірки на наявність різноманітних пасток.

Також зараз дуже часто ми використовуємо в своїй роботі дрони. Перед тим, як зайти на територію,запускаємо коптер і дивимося територію візуально. Так можна зрозуміти, яка загроза чекає. Адже якщо міна не закопана в землю, її добре видно з дрона. Є міни дистанційного мінування, які лежать на поверхні. Серед них міна ПОМ-3, до якої людині не можна підходити взагалі. Я, сапер, можу йти з металошукачем, і вона може спрацювати, як тільки я підійду ближче 7 метрів. І такі міни поверхнево стоять, але якщо все в траві, то їх відразу і не помітиш. Тому ми пролітаємо дроном і дивимось, є чи немає. З такими мінами ми використовуємо метод розстрілу або техніку для розмінування».

Міни в дитячих іграшках, ліхтариках і цукерках

Фахівці постійно говорять про те, що росіяни грають нечесно: ворог використовує заборонені боєприпаси та мінує побутові речі. Максим каже, що окупанти застосовують фосфор, хімію та міни нажимної дії, які заборонені. І такого добра у них дуже багато.

«Росіяни використовують заборонені міни, касетні боєприпаси, фосфорні бомби, хімічну зброю, – говорить Максим. – До речі, після того, як росіяни відійшли з Чернігівщини, наша група була на розмінуванні в Лукашівці. Так от там я знайшов вже використаний снаряд із вмістом хімічної сполуки. І це, мабуть, був перший випадок використання такої зброї росіянами».

Сапери часто виявляють небезпечні знахідки в звичайних на перший погляд речах, які не можуть нести в собі загрозу. Наприклад, у пачках від цигарок і цукерок, у які росіяни закладали саморобні вибухові пристрої. А іноді й у м'які іграшки, внаслідок чого страждали діти. Такі випадки, за словами Максима, найчастіше траплялись на Херсонському, Донецькому напрямку, ближче до лінії бойового зіткнення.

Сапери кажуть, що небезпечною може бути також покинута військова техніка й залишки від снарядів. І часто люди можуть принести додому снаряд, не думаючи про його небезпеку.

«Був такий випадок, коли ворог обстріляв касетними боєприпасами Зеленодольську громаду на Дніпропетровщині. Там кумулятивно-уламковий снаряд, який зводиться стабілізаційними білими стрічками. Ми приїздимо на цей виклик, а там у чоловіка під городом ціла купа цих снарядів лежить. Ми кажемо: нащо ти їх чіпав, вони небезпечні? На що він відповів: «Я ж не дурень, за мотузочки носив». На Херсонщині взагалі багато випадків, коли люди приносили додому боєприпаси і вони підривались, – розповідає сапер. – Деякі бабусі обрізали ці стрічки, бо їм треба помідори підв’язати. Були випадки, коли міни-пелюстки збирали і додому приносили. Це маленька пластмасова міна, яка не вб’є, але відірвати стопу чи зап’ястя може. І, до речі, на Чернігівщині вони мені не зустрічалися, а на Херсонщині все засипано тими пелюстками. Окрім цього, багато беруть нерозірваних снарядів. Люди тягнуть і не розуміють, що вони небезпечні».

Фахівці наголошують: у жодному разі не можна торкатися вибухонебезпечних предметів, переносити, перекочувати, намагатися розібрати тощо. Заборонено кидати міни чи нерозірвані боєприпаси у вогнище або підпалювати їх. Натомість у разі виявлення такого предмета варто відійти від них тією дорогою, що й прийшли, і викликати працівників ДСНС.

Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото з архіву Максима Лисенка