Нестерпно було бачити, як несамовито рвала своє серце його лебідка – кохана дружина Юлія Прокопчук, на руках якої залишилися дві сиротини – старшенька Вікторія і п’ятимісячна Софійка. Сам воїн лічені дні не дожив до свого Ісусового 33-річчя. У скорботі за ним двоє сестер – Віта Іванівна і Галина Іванівна. Був у Костянтина й брат Сергій, який на передовій зник безвісті. Така трагічна доля Прокопчуків, четверо дітей яких рано залишилися без батьків, а тепер в осиротілих сестер не стало й братів.

Їхній брат Костянтин закінчив загальноосвітню школу №2 в Бобровиці. У 2009 році його призвали на строкову службу, яку проходив у військовій частині міста Золотоноша на посаді командира відділення приймального радіовузла. Після закінчення строкової служби працював у народному господарстві. Але душа лежала до військової служби, тож у 2013 році уклав контракт із ЗСУ, служив у окремій бригаді охорони Генерального Штабу на посаді стрільця-радіотелефоніста. У 2014 році, після вторгнення Росії на територію України, Костянтина Прокопчука призначили на посаду головного сержанта взводу, безпосередньо брав участь у бойових діях по захисту Батьківщини в районах населених пунктів Дебальцеве, Часів Яр, Артемівськ, Логвінове. Отримав статус учасника бойових дій – ветерана АТО.

Під час проходження служби був відзначений грамотою за старанність, професіоналізм, сумлінне виконання бойових завдань від першого заступника керівника АТО при Службі безпеки України у складі сил Антитерористичної операції на Сході України генерал-лейтенанта Колесніка І.І., від Командувача об’єднаних сил генерал-лейтенанта В.Кравченка (двічі). За участь в бойових діях, виконання завдань, пов’язаних із захистом України, отримав відзнаки «Дебальцево-2015», «Учасник АТО», «Ветеран війни», «101 ОБРО», «За оборону України». Звільнився з військової служби по закінченню дії контракту в 2020 році.

Бойові нагороди воїна

Працював на різних посадах на підприємствах логістики Київської області, оператором на «Новій пошті», мав намір продовжити службу в ЗСУ. На той час Костянтин з родиною проживав у Києві, там і застало його вторгнення росії. У лютому 2022 року він добровільно прийшов до Солом’янського РТЦК Києва й був призваний на військову службу.

Захищав Батьківщину в лавах механізованої бригади імені Чорних Запорожців на посаді стрільця-снайпера, головного сержанта взводу. Брав участь у боях за Київ, Павлівку, Вугледар. Нагороджений орденом «За мужність».

Загинув Костянтин Прокопчук 3 серпня 2024 року в районі населеного пункту Водяне Волноваського району Донецької області при виконанні бойового завдання, прикриваючи особовий склад взводу під час перегрупування. Виявив неабияку мужність, відвагу та готовність до самопожертви. Костянтин Іванович назавжди залишився вірний військовій присязі, українському народові. Загибель пов’язана з захистом Батьківщини в боротьбі за незалежність та свободу України.

Від імені Бобровицької громади щире співчуття висловив рідним загиблого воїна виконувач обов’язків міського голови Геннадій Іванюк, пообіцявши їм, що добра, світла пам'ять про відважного воїна Костянтина Прокопчука залишиться в серцях земляків сильнішою за смерть. Бо і в останній земний день з величезною скорботою в серцях бобровичан проводжають воїна до Господа.

Життя воїна продовжиться в серцях рідних і земляків

Старший офіцер першого відділу Ніжинського районного ТЦК та СП Олександр Шикута від імені ЗСУ і від себе особисто теж висловив щирі співчуття рідним загиблого воїна, а присутнім на траурному мітингу нагадав, що 10 з неповних 33 років Костянтин віддав служінню захисту Вітчизни, багато разів відважно, сумлінно й професійно вів за собою підлеглих побратимів, а в останній битві прикрив собою особовий склад взводу. Світла пам'ять про такого воїна обов’язково буде вписана в історію України золотими літерами.

Щирі співчуття від громади і ЗСУ

Ведуча мітингу оголосила Хвилину мовчання під траурну мелодію, а коли земляки потоком пішли обсипати домовину Героя живими квітами, зачитала послання Костянтина з Неба:

Я пішов на війну…

Ну, а звідти – прямісінько в небо

Полетів з журавлями в чужі, невідомі краї…

Вража куля гаряча пірнула бідою між ребра,

Лиш мене не оплакуйте, рідні й кохані мої…

Побиватись за мною даремно – бо я не воскресну.

Помоліться ви краще за душу мою молоду…

І до вас я дощами, я променем сонця небесним

В найрідніші обійми прилину, у ноги впаду…

Від цього небесного послання заплакав увесь траурний майдан. Бо справді, життєвий подвиг Героїв настільки високий і жертовний, що ми не маємо права про це забути.

Відспівали і з усіма військовими почестями поховали відважного захисника на місцевому кладовищі.

Григорій ЗАГРЕБЛЯ