В Київському апеляційному суді

Програвши восьмирічний двобій прокурору на судових засіданнях, де адвокатам не допомогла навіть правова «клоунада» з почерговими «захворюваннями» та іншими «поважними» причинами для перенесення судових засідань, – бойові захисники розробили нову програму «клоунади», – політико-правову. Але розробляли її, згодом стало очевидним, в пожежному порядку, вхопившись за останню «рятівну соломинку»: добитися в суддів прийняття ухвали про закриття справи без вироку й виправдань.

І така ухвала була прийнята двома суддями, але її не підтримав головуючий трійки, взагалі взяв самовідвід. Це не стримало від порушень судової процедури інших двох суддів. Не «охолодила» їх і народна мудрість: «Поспішиш – людей насмішиш».

В нашому випадку ця протизаконна поспішність обернулася апеляційною скаргою прокурора до Київського апеляційного суду. Але адвокати не здавалися, продовжували грати в «поважні» причини для перенесення судових засідань. Та після суворого попередження суддів, на п’яте засідання таки всі зібралися. Втім, уже з новою програмою «клоунади», одним пунктом якої було клопотання про відвід прокурору, якому довіряли протягом усіх восьми років судової тяганини. Проте й причини клопотання були неналежно аргументовані, швидше за все, наспіх придумані, що неважко було прокурору їх спростувати. І суд відхилив це клопотання адвокатів і підсудних.

Дорогим захисникам, певно, нічого не залишалося, як розіграти в апеляційному суді вже політичну клоунаду. Стартував її «найвідоміший» і «найдорожчий» в Україні адвокат – сам себе так назвав при колегах та інших присутніх. Пояснюючи підстави для відхилення апеляційної скарги прокурора, він загострив увагу суддів апеляційного суду на «випадкових, без належної практики й фаху осіб, які потрапили до Верховного Суду». Тож, мовляв, чи можемо дослуховуватися до їхніх думок і висновків стосовно застосування належних статей законодавства? Кинув «шпильку» ще й іноземним правникам, буцімто, й вони щось не те підказують суддям ВС.

Цю політичну клоунаду не витримала одна із суддів, запитала вголос: «Що ми тут слухаємо? Чи це питання апеляційного суду обговорювати політику й роботу Верховного Суду? Для цього є інші вищі органи, існують інші порядки таких дискусій, звісно, не на судових засіданнях».

Цікаво б знати й інше: якими надто фаховими правовими знаннями і «кристально чистою» юридичною практикою заслужив «дорогий» адвокат давати публічну оцінку суддям Верховного Суду, рекомендувати суддям апеляційного суду, до яких думок суддів Верховного Суду прислухатися, а до яких не прислухатися? Ще й не наводячи конкретних причин, конкретних фактів? Просто то він так вважає?

Стосовно цього правового «лікнепу» для суддів апеляційного суду від адвоката, спала на думку народна приказка: «На городі бузина, а в Києві дядько». Бо у виступах інших адвокатів згадувалася і відповідна європейська практика, світові конвенції, відповідні навчальні джерела, з яких черпають знання українські правники. У «високограмотного» й досвідченого адвоката такої школи немає навіть для рядових адвокатів, а він замахнувся аж на верховних суддів, визначає рівень їхньої компетенції, оцінює їхні думки й правову практику, хоча добре знає, що його «патріотичний» виступ на судовому засіданні апеляційного суду – то пустопорожній «вистріл» у небо.

Та чи не найцікавішими в цій політико-правовій клоунаді є ті факти, що група дорогих столичних адвокатів не здатна була протягом восьми років сформувати аргументовані факти невинуватості Бориса Приходька, хоч Дарницьким судом крутила, як циган сонцем, а на фінальній стадії судової тяганини не зуміла навіть порахувати дні отого «рятівного» для підсудного строку досудового розслідування. Зате адвокати настирливо пояснювали суду різницю між завершенням і закінченням досудового розслідування, демонстрували свої поверхові знання з філології, правової термінології і шкільної математики. Головний же адвокат заліз і у високу політику. Видно, рветься до реформування юриспруденції й зокрема кадрової політики суду. Не доведи Господи, щоб дорвався, хоч у самопіарі відчуваються певні здібності. От тільки, чи усвідомлює народну мудрість: «Велике діло гроші, а ще більше – правда». Варто б пам’ятати й мудрість українського філософа Григорія Сковороди про шкідливість ковтати, не розжовуючи все підряд: «З’їж одне зі смаком – і досить. Нема шкідливішого, як різне та без міри».

Сучасні філософи ставлять за приклад такої мудрості Піфагора, котрий наситився лише «розжувавши» один трикутник. А дорогий адвокат, видно, ковтає все без міри, чим і хизується, аж до Верховного Суду добирається, і без знань навіть шкільної математики. Тож і не порахував, мабуть, приходькові збитки від прийняття авантюрної ухвали стосовно закриття судової справи, скасованої апеляційним судом без права на оскарження. І з таким умінням захищати звинувачених у криміналі, адвокат береться повчати суддів Верховного Суду? Ще й на журналістів зверхньо нахваляється! Часом, він не з тих авантюристів, що постійно рвуться в авангард історії? Але ж це типова натура українських політиків. І адвокат туди?..

Наголошу й на іншому. Адвокат кинувся негативно оцінювати роль Верховного Суду з «недосвідченими» й малограмотними суддями, котрі, на його думку, випадково туди потрапили, але ця його критика не через те, що судді пишуть неправильні рекомендації судової практики, які перешкоджають адвокату захищати невинно звинувачених громадян, передусім простолюдних. Ні, адвокат незадоволений роботою верховних суддів, бо на прийняті Верховним Судом певні рекомендацій з практики судочинства посилалися прокурор і судді апеляційного суду, скасовуючи ухвалу Дарницького суду про закриття судової справи у зв’язку з «порушенням строків давності досудового розслідування». І адвокат не просто критикував судову практику суддів ВС, а ще й рекомендував суддям апеляційного суду не звертати увагу на рекомендації «випадкових» суддів Верховного Суду. Іноземні правники також, на думку адвоката, радять українським суддям не те, що потрібно для українського правосуддя. А потрібне для адвоката найголовніше – якнайбільше «лазівок» у законодавстві для безтурботного захисту не стільки невинуватих, як зажерливих обвинувачених. Щоб не повторявся «провал» його команди із захистом Бориса Приходька і Олександра Кірюка. Тепер, після ухвали апеляційного суду, доведеться починати все спочатку. Правда, підзахисні не бідні, навпаки – «високоудійні», не з порожньою «дійницею» від них відходитимуть. Тож є надія, що знову не один рік триватиме це «доїння». Хоча, гадати й прогнозувати фінал будь-якої судової справи в «незалежних й недоторканних» українських судах, де звинуваченими фігурують багаті олігархи, – даремна трата часу й нервових клітин. Це помітив і український публіцист Олександр Прелюк: «Якщо посадили, значить – не олігарх».

Григорій ВОЙТОК