Господарство уклало угоду з підрядною будівельною організацією, велика бригада якої  перекриває дахи будинків, виконає штукатурку і побілку стін безоплатно для жильців. Але власники квартир повинні виконати дві умови: поміняти віконні рами на металопластикові, якщо цього раніше не зробили, і навести лад під будинками.

У нашій квартирі  давно замінені  вікна на сучасні, тож для нашої сімї  залишається друга умова – благоустрій.  Сусіди у будинку теж працівники ТОВ «Земля і воля»: бригадир тракторної бригади Микола Левицький, оператор сушильного комплексу Віталій Сюр, працівниця бухгалтерії Людмила Чорна. Переконана, всі дружно долучаться до власноручного творення цивілізованих стандартів біля нашого житла. І робитимемо це не хаотично, а згідно з розробленим генеральним планом євростандартного благоустрою нашого невеликого населеного пункту, фінансування й організаційну роботу якого взяло ТОВ «Земля і воля». Але ж і ми, мешканці Мирного, не повинні лише чекати манни від господарства, передусім у прибиранні гармидеру під будинками,  господарство й раніше багато зробило для нас.

Поштове відділення і житлові будинки

Нагадаю на прикладі моєї родини, але це типовий приклад. У Мирному ми з чоловіком оселилися майже двадцять  років тому, обоє одержали хорошу роботу і благоустроєне житло. Згодом приватизували квартиру,  за оформлення приватної власності заплатили   аж… 70 гривень. За рахунок господарства до всіх будинків підведений газопровід. Щоб не тримати домашні свинарники під будинками, господарство допомогло нам облаштувати міні-ферми за житловою зоною.

Новий дах зводиться на двоповерхівці

Втім, поступово деякі будинки  обросли непривабливими добудовами, стоянками різноманітної техніки, місцями зберігання побутового різноманіття, що більше схоже на стихійні звалища непотребу. З усім цим наше селище не впишеться у план перетворення Мирного в поселення європейського рівня. До того ж, генеральний директор  товариства Леонід Григорович Яковишин вкотре вже йде нам назустріч, як фінансово, так і організаційно. Зокрема, й стосовно наведення ладу на прибудинкових територіях:  всім мешканцям багатоквартирних будинків (для потреби й для садиб) надається можливість спорудити у відведеному місці приватні гаражі для зберігання автомашин й іншої техніки. Наші фермери теж повинні зрозуміти, що вони живуть не десь на віддаленому  від села власному тракторному стані чи фермі, а в населеному пункті, де не повинні створювати своєю діяльністю незручності для інших. Пам’ятати, що шлях до євростандартів записаний у Конституції.  А скільки радісного лементу чуємо з телеекранів, що йдемо в Євросоюз! Але до цього треба руки докладати, з неба  опади падають і сонце світить, все решта залежить від людей.

Поглиблений благоустрій, думаю, не випадково  почали з Мирного. Адже саме тут в 1964 році відбулося об’єднання племрадгоспу «Дружба» і Майнівського сільськогосподарського технікуму, що одержало назву Майнівський радгосп-технікум, перейменованого на Бобровицький, коли в 1978 році переїхали на нову навчально-виробничу базу в Бобровицю.   Тобто, саме тут закладений першій камінь у фундамент розвитку нині найуспішнішої фінансово-виробничої моделі в аграрній галузі.

Головна прикраса Мирного - палац культури

На жаль, не лише на Бобровиччині, а й по Україні важко находити  таке піклування  про житлово-побутове забезпечення працівників села і ветеранів. Наш генеральний директор, Герой України Леонід Григорович Яковишин, бачимо наяву, не сьогодні, а вже давно почав робити  наше невелике селище взірцевим для цивілізованого проживання простих людей.  Он  який палац культури зводиться! Немає жодного невпорядкованого, покинутого  приміщення –  переобладнані здебільшого під житло. Розчищені,  доглянуті старі насадження дерев, висаджуються нові алеї і невеликі парки. Як фахівець і працівник сільськогосподарського виробництва, вважаю, що саме такими «кроками» Україна повинна йти по шляху до  Європи. Звісно, на це потрібно  мати і бажання, і кошти. У нашого трудового колективу, у команди управлінців і фахівців на чолі з досвідченим і вмілим керівником Леонідом Григоровичем,  є і бажання,  і вміння заробляти кошти для добробуту працівників й реальних кроків до євростандартів.  Десятки мільйонів гривень, зароблених на орендованій землі, не в офшори заганяються, а вкладаються у розвиток аграрного виробництва і цивілізованого життя українських селян.

Світлана Бойченко,

працівниця ТОВ «Земля і воля»